Третій:

— Треба негайно «одшити« — або принаймні поставити на своє місце різних писак, що, вміючи сяк-так зробити репортерську замітку, тикають свого носа в мистецтво й — більше того — намагаються керувати ним. Тоді ясно стане, що так зване масове мистецтво є продукт упертої роботи багатьох поколінь, а зовсім не «червона» халтура. Простота й ясність Толстого — це мистецтво найвищої кваліфікації. Але з’явилось воно на «закаті« потенціальних можливостей російської буржуазії й дворянства. Що ж до маси, то краще дамо їй поки що Сінклера в мільйонах екземплярів.

Четвертий:

— Треба вже знати, що перша фаланга (не ґенерація) пролетарських письменників виникла на переломі двох епох, в розпалі романтичної доби, коли вмирало старе суспільство і народжувалося нове. Отже, не «енкам» («енки» на цьому тільки спекулюють), а справжньому молоднякові типи (і люди взагалі) наших творів не завжди будуть близькі. Але із цього не треба робити похабних висновків, а заглянути в своє нутро і чесно сказати:

— Так, його люди мені чужі. Але бачу я, що «олімпієць» не тільки любив революцію, але й любив пролетарське мистецтво. Полюблю ж і я його. Пройду і я той радісний путь помилок: бо тільки той не помиляється, хто живе «на шармачка».

П’ятий:

— Нове мистецтво утворюють робітники й селяни. Тільки з умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, талановитими, геніальними людьми. Хто цього не розуміє, той — дурень. А хто це розуміє і мовчить — той спекулянт.

Шостий, останній:

— Молодь мусить бути ще етично чистоплотною.

Савченківщина не тільки шкодить молодій літературі, а й утворює ганебну свистопляску. Не треба розшифровувати псевдонімів тих авторів, що цього не хочуть. Не треба лазити по столах «олімпійців» з фотографічними апаратиками, щоб зфотографувати написи на цьому столі і таким чином придбати ще один «документ». Не треба заглядати в чужі редакційні портфелі. Не треба… і т.д. і т.д.

От наші поради і висновки для «молодої» молоді. Ми віримо, що вона, яка гряде утворити могутній ренесанс, піде нарешті тим шляхом, що його вказує історія.

Про Коперника з Фрауенбурга,
або абетка азіатського
ренесансу в мистецтві

(Другий лист до літературної молоді)

І

Спершу два слова щодо характеру наших листів, які викликають своєю «стилістичною обробкою» маленьке незадоволення.

Отже, ми говоримо не про «енкiв», що, почавши з «садизму», продовжили «розкоряками» з «фрачно-хатянськими звертаннями до тов. Хвильового» (недалекий та хитрий не тільки крутить хвостиком, але й завжди валить з хворої голови на здорову), ми говоримо про тих літераторів, які найшли в нашій попередній статті «забагато лайливих русизмів». Отже, до цих, останніх, галантний кніксен:

— Хоч ми в інституті шляхетних дівчат i не вчились, але розуміємо, що памфлет без «ядрьоних» «iзмiв» не памфлет.

Як бачите, ми не криємось.

— Наші статті носять характер бойових памфлетів… Але не пасквільного походження, а вольтерівського. Тут, до речі, «енко» може з полегкістю зітхнути: ми «зазирнули» до Вольтера, більш того: зголошуємось вольтер’янцями.

Крапка.

Тепер дозвольте з «латиниці». Цебто, за просвітянською логікою, візьмімо за медіума лорда… Зерова і викличмо дух Овідія через ті «метаморфози, що їх перекладає непокірливий неокласик.

Отже, з «латиниці», певніш — з латинського прислів’я, яке в перекладі українською мовою звучить приблизно так:

— орел не ловить мух.

Це прислів’я треба розуміти не в тому сенсі, що на городі бузина, а в Києві дядько, а в тому, що ми, «олімпійці», ніколи б не полемізували з гр. «енком» (бо ж йому цього тільки й треба!), коли б воістину «сурйозна» «Просвіта» найшла серед своїх лідерів більш письменних i менш безславних та нудних літераторів, коли б вона свою другу невдало компілятивну статтю не доручила колективній творчості кількох «енкiв», а попрохала б написати одного із «аблокатiв», що вміють із так званого «пролеткультівського» барахла зробити принаймні веселу бутафорію на зразок лефiвської теоретичної беліберди.

Та факт, як кажуть, залишається фактом. Тому й приймаємо чергову статтю гр-на «енка», як додаткові постулати самої «октябристської» «Просвіти», бо ж ми вважаємо за потрібне виступити ще раз. Бо ж цілком справедливо думають «енки», що їхні без кінця вбогі статті стали для нас за «кватирку», куди ми й подаємо свій слушний голос.

ІI

Коли вам трапиться висловлюватись перед аудиторією, що виховала себе на гопаках, ви, раніш ніж згадати якусь комету Енке, візьміть під сумнів стару заяложену істину, поставте її на голосування i ухваліть:

Приймаючи до уваги, що Коперник був пролетарського походження, зібрання, «енегрично фукцируючи», констатує: земля i справді крутиться навколо сонця.

На жаль, ми не виносили подібних постанов перед тим, як здати до друку свою попередню статтю, i тепер мусимо повертатися до абетки пролетарського мистецтва, щоби «ухвалити» її. Гадаємо, що після цієї процедури всі i все зрозуміють і — головне — ясно стане, чому Європа, а не «Просвіта». Гадаємо також, що наша абетка збентежить «молоду» молодь, і вона поставиться критично до тих привабливих «прописних істин», які проповідує «енко». Бо ж у попередній статті ми вияснили наше розходження з «другою генерацією», а в цій беремося вияснити ті пункти, в яких ми ніколи не зійдемось з «Просвітою».