Та не дуже довго протяглося те щастя. За осінь та зиму поляки назбирали нового війська, і весною 1653 року на Вкраїну з 15.000 війська набіг новий польний гетьман Чарнецький. Він намислив вжити нових засобів щодо війни з Україною, а саме: вирізувати всіх українців, хоч козаків, а хоч і посполитих, не дивлячись на те, чи узброєні вони, чи не узброєні, не лишати живими навіть жінок і дітей, щоб з рештою викоренити український непокірливий народ, а заселити українські землі поляками.
Несподівано набіг він з Полісся на Брацлавщину, попалив до останьої хати міста: Самгородок, Прилуки, Липовець, Ягубець, Линьці та Борщовку і до ноги вирізав там усіх людей. Ніколи в світі, навіть за часів Батия, не робилося того, що виробляв на Вкраїні Чарнецький. По руїнах сел та міст, вкритих непохованим людським трупом, бігали цілі табуни собак та вовків, розтягаючи трупи на шматки, а гайвороння допомагало їм.
Вжахнувся Богун, почувши про лицарську роботу Чарнецького, і не вважаючі на те, що мав під рукою тільки один свій полк у три тисячи коней, кинувся навперейми Чарнецькому до замку Манастирище, щоб там заступити йому шлях.
У Манастирищі дуже вручно було оборонятися, бо з одного боку козаків захищали високі, муровані стіни та башти напівзруйнованого замчища, з другого — під кручею бігла річка, з третього ж, де підходило поле, Богун почав робити окопи.
— Тут і помремо, — сказав Богун сотникам, — як що гетьман не дасть помочі.
— Мені, то воно б і час уже… — обізвався Влучко. — Вже з мого товариства нікого немає на світі. Я один досі топчу травицю, не знаходячи собі смерти.
Довбня з Влучком не погодився.
— А у мене ще здорово на ляхів рука свербить. Тепер ось правиця загоїлася — саме добре буде гатити їх келепом.
Довідавшись, що у Манастирищі засів Богун тільки з одним полком, Чарнецький дуже радів тому, що нарешті таки злапає проклятого українського бунтаря, що вже так дався у знаки полякам. Ставши табором недалеко міста, він зразу ж кинувся з кількома полками на козацькі окопи. Шалений був його наскок, але Богун дав йому таку одсіч, що після того козаки три дні закопували трупи поляків, що лишилися по рівчаках поперед окопами.
Ця одсіч не спинила Чарнецького. Війська у нього було уп’ятеро більше, ніж у Богуна, а принада захопити славного козацького ватажка була занадто велика, і він щодня почав водити своє військо на нові штурми, переміняючи полки, щоб давати їм час спочити і щоб дужче стомити козаків.
Через кілька день Чарнецький помітив, що на штурмах у нього гине дуже багато полковників та хорунжих і що всі вони гинуть од стріл. Один вернеться з вибитим оком, другий з розірваним носом, а де кому стріли доходили й до серця. То була робота Влучка. Він здерся на башту замку, простягся там собі, як пан на софі, курив люльку та виглядав побіля окопів польських привідців, а якого наглядить, так той вже й його. Натягне добре тятиву свого лука, а стріла вже знайде, кого їй треба.
Чарнецький лютував з цього, але не міг додивитись, звідкіля летять стріли.
Два тижні вже тяглася облога, а гетьман не йшов Богунові на поміч, і навіть звістки від нього ніякої не було. Козаки стомилися й ставали байдужими. На третім тижні, щоб надати їм жвавости, Богун послав Чернецькому листа:
— Мостивий пане, — писав він. — Я чув, що твої земляки прославляють тебе, як завзятого лицаря. Бажалося б мені подивитись, як ти б’єшся. Виходь зо мною на герць. Хто кого переможе, того й буде Манастирище. Не будемо й крові наших вояків даремно проливати.
Пославши листа, Богун виїхав на доброму коні за окопи і почав викликати Чарнецького. Козаки рясно вкрили окопи, любуючи на молодецьку вдачу свого полковника. Втоми, як не було, завзяття у всіх заграло в очах. Скоро й поляки почали виходити з табору, але Чарнецький не виїздив.
Богун басував своїм конем по полю, чекаючи супротивника… Аж ось затрусилася земля і забряжчали шибки у Манастирищі од вибуху кількох десятків польських гармат і Богун впав разом з своїм конем на землю. То Чарнецький у відповідь на його листа звелів вдарити на нього з гармат…
Але не впала ще з неба Богунова зірка: розірвало бомбами на шматки його коня, і ніде самого не зачепило. Кинувся до полковника з окопів Довбня з козаками, але Богун уже встав і шаблею погрожував Чарнецькому за його зраду.
Ледве вспів Богун повернутись до своїх окопів, як Чарнецький вдарив на Манастирище всім своїм військом. Скажений був цей штурм. Поляки лізли на видиму смерть, сотнями давили один одного по рівчаках окопів і, загативши їх своїм трупом, вискочили на вали.
— Діти мої рідні! — гукав Богун до козаків. — Пам’ятайте, що зараз ви захищаєте всю Україну од нелюдського ката. Не погубіть же козацької слави!
Але козакам не треба було нагадувати про козацьку славу — вона була тут, вони самі творили козацьку славу, і сотня козаків на передніх окопах вся полягла разом з славним своїм сотником Дрозденком, не покинувши й на крок окопу. Люто б’ються козаки й по других окопах. Дорогою ціною оддаючи своє життя; не зважають вони й на те, що замок від бомб зайнявся. Гасять вони пожежу і б’ються одночасно.