Р о м а н. Гедзь напав?

М о т р я (взяла рядно, іде). Гедзь.

Р о м а н (стоїть на дверях). Скажи-бо мені, на кого ти сердишся — на мене чи на себе?

М о т р я. На себе… Пусти.

Р о м а н. На себе! За віщо?

М о т р я. За те, що дурна.

Р о м а н. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тільки від чого ж ти здуріла?

М о т р я. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.

Р о м а н. Та ти божевільна.

М о т р я. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа і не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.

Р о м а н. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…

М о т р я (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить.)

Р о м а н (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.

Входять Копач і Калитка.

ЯВА Х

Роман, Копач і Герасим.

К о п а ч. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так і проситься, щоб засадить. Грушовку, слив’янку і вишнівку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, — він пустяк візьме… Побачите, який садок буде годів через три-чотири…

Г е р а с и м. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.

К о п а ч. А як же? Опит — велике діло! Садок улітку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку під яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасіка, бджоли гудуть, медом пахне… І господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.

Г е р а с и м. Ви все на витребеньках! На біса нам той садок? Нам земля потрібна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?

К о п а ч. Запас! Без запасу в дорозі не можна. Оце взяв у Івановни шматок сала і хліба в дорогу.

Г е р а с и м. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж неділя, де ж таки снідать.

К о п а ч. Опит говоре: запас біди не чинить.

Г е р а с и м. Ви ж поспієте на ранній обід, то невже ж таки Пузирі не дадуть вам попоїсти?

К о п а ч. А як, буває, не застанеш дома?

Г е р а с и м. То навіщо ж так багато взяли?

К о п а ч. Не журіться, я маю опит: це порція якраз.

Г е р а с и м. Отакого робітника візьми, за рік і вуха об’їсть.

К о п а ч. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.

Вийшли.

Г е р а с и м (сам). От і вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у нього є зайці в голові! Поїхали. Слава богу. Не так мені ті оглядини, як те, що здихався. Тут такі діла, що треба думать та ще думать, а він слідком ходе за мною, і що не ступінь, то й порада…

ЯВА XI

Герасим і Параска.

П а р а с к а. Звели і нам коней запрягти.

Г е р а с и м. Навіщо?

П а р а с к а. У церкву поїду з Мотрею.

Г е р а с и м. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.

П а р а с к а. Туди три та назад три, то вже шість.

Г е р а с и м. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шість верстов, — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до божого дому шість верстов… Худобу ганять в праз-ник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

П а р а с к а. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Г е р а с и м. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, — гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи.

П а р а с к а. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.

Г е р а с и м. То ти, а то коняка… Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то інча річ… Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз… Іди пішки, господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.

П а р а с к а. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Г е р а с и м. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди… а коні одпочинуть — завтра робота…

П а р а с к а. Сором людям в очі дивиться!! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву.

Г е р а с и м. Не мніться, то поспієте і на херувими… а коней гріх ганять у неділю.

П а р а с к а. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом.

Г е р а с и м. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

П а р а с к а. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!