Дехто говорив, що правда, висока і безоглядна, містить ся не в тих нїби історичних оповіданнях про Жидів, їх королїв, війни і т. п. Се дїла людські, їх писали люди і могли помиляти ся. Висока божеська правда лежить лише в тих наказах, у тих моральних приписах, які дає Бог через уста Мойсея і пророків.

Алеж бо й з тими приписами не ліпше. Найбільша часть тих приписів, поміщених у т. зв. Мойсеєвих книгах, відносить ся до обрядів, празників, одежі, постів і инших таких річий; де-що з них заховують і доси Жиди, але великої части або не заховували ніколи, або давно вже перестали заховувати. Далї велика часть тих нїби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані проклятя на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсїм негідні божого імени.

А в кінці малесенька часть чисто моральних приписів, як ось прим, відомі десять заповідий божих, містять у собі вимоги зовсїм не такої високої моралі, щоб можна вважати їх випливом божої премудрости. Таким чином ми дійшли до того, що так звані Мойсеєві і инші гебрейські книги, хоч являють ся. нам духовими памятками шановної старовини і дуже цїкавого народа, який много сот лїт перед Христовим різдвом дійшов до понятя одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все таки не можуть уважати ся символом божої премудрости, непомильним та обовязковим для всїх людий і всїх часів, але були творами людий, та тому і виявляють людські хиби й помилки.

II. Мойсей і так звані Мойсеєві книги

Про сотвореннє сьвіта і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання.
Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк і чудотворець жидівський, що він з наказу божого вивів Жидів із єгипетської неволї, що в Синайській пустинї Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей потім сорок лїт водив Жидів по пустинї, простуючи до обіцяної землї Палестини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеєвими, в яких оповідаєть ся про дїла і промови Мойсея і подаєть ся закони, дані ним із божого наказу жидівському народови. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабінів, стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний сьвідок усього того, що робило ся; те, чого він не бачив (отже про сотвореннє та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із »оповідання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця.

Тих Мойсеєвих книг маємо пять; по церковному вони називають ся: Книга Битія, Книга Виходу, Книга Чисел, Книга Левітів і Книга Другого Закона. Сї книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у гебрейськім письмі; там ті Мойсеєві книги не мають нїяких титулів, а рабіни поназивали їх лише від першого слова, яким зачинаєть ся кожда книга. Отже першу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона зачинаєть ся (воно значить «на початку»), другу Еллє шемот (отсе імена), третю Ваїкра (він назвав), четверту Бамідбар (у пустині), а пяту Еллє гаддебарім (отсе промови). Усїх пять книг разом Жиди називають Тора (по виговору наших Жидів Тойра), себ то закон. Перекладаючи жидівські книги на грецьку мову їм подавано титули хоч троха (певно, що не зовсїм) відповідні до змісту. Отже першу книгу Греки назвали Ґенезеон, себ то книга родів, хоча відповіднїйше було-б назвати її книгою початків; пяту книгу названо Другим законом зовсїм невідповідно, бо той, хто писав сю книгу, писав зовсїм так, як коли-б нїякого иншого закона у Жидів не було і його книга являєть ся власне першим законом.

Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написаннє Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах нїде не кажеть ся, буцїм то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них говорить ся про Мойсея в третій особі, як про чоловіка постороннього, а в останїй книзї оповідаєть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; значить, сього вже певно не міг написати сам Мойсей. Правда, ся обставина, що в книгах про Мойсея говорить ся в третій особі, ще сама не значила би нїчого, бо і в инших письменствах знаходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третїй особі, приміром грецька книжка славного Атенця Ксенофонта про похід Греків до Персії, або латинські спомини великого римського полководця Юлїя Цезара. Але єсть у Мойсеєвих книгах инші докази на те, що їх не писав Мойсей.⁵⁾

Поперед усього законодавство. В книгах говорить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам закон у пустинї; в тих частях книг, де оповідаєть ся про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відносить ся зовсїм не до кочового, а до осїлого народа, такого, що жиє по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худоби; що більше, майже скрізь у тих законах проводить ся думка, що всі Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці, давати данини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, пробуваючи. в пустинї, давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодїшного житя, але такі, що мали війти в житє за 100 чи навіть 500 лїт, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято виконувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти!