Вона стояла навколішках, здіймала догори руки й вигукувала якісь слова. Кер нечутко ступив кілька кроків убік, знаючи, що чужі сповіді — то великі таємниці, за які можна заплатити життям.

Потім він сидів над самісінькою річкою, берег якої поріс верболозом, очеретом і лепехою. Неподалік у заводі баблялися вчорашні його кривдники. Помітивши Кера, вони покликали його до себе. Жестами показали, щоб хлопець зайшов з боку річки й збовтував ногами воду.

Кер зрозумів: вони полюють на хохулю. Згодом і сам побачив невеличкого звірка, що шугонув до берега, де була його нора. Та спис наздогнав тварину. Мисливці зраділи здобичі й рушили до жител. Кер хотів було залишитись, щоб помити в річці ноги, але один з мисливців пригрозив йому: мовляв, якщо збираєшся втекти, спис дожене й на середині річки.

Біля вогнища зібралася уся людність селища. Кремезний мисливець витісував із каменя ножа, довго тримав його над вогнем.

З ближнього житла чулися схвильовані голоси, стогін. Підійшовши туди, Кер побачив на долівці розпластаного юнака. З голови йому цебеніла кров. Сивий чоловік, що стеріг вогонь, обережно пробрав волосся на голові юнака, взяв у мисливця крем’яний ніж і обрізав волосся довкола рани. Відтак став длубатися в рані кістяною голкою. Потім тим же ножем зробив рану ще більшою, видалив кілька дрібних уламків черепа й, приклавши листочки якихось рослин та сухого моху, обв’язав голову заячими шкурками. Ножа і голку чоловік кинув у вогонь.

Кер дивився на все це з острахом.

Тим часом жінки принесли два пласких камені, розтерли якісь зерна і зсипали в мамонтів череп. Тоді підлили води, густо замішали й виклали на розпечений плаский камінь. На камені швидко утворився тонкий жовтуватий корж. Одна з жінок відламала шматочок, подала Керові. Гірке й гаряче, їдло це спочатку не сподобалося хлопцеві. Та виплюнути він побоявся. Коли ж пожував, місиво стало солодким і смачним.

Неспокійно спав Кер і другу ніч. Снилося йому, що з пораненою головою лежить не мисливець, а Оле, і що Мати роду збирається відрізати їй коси, а красуня Ая допомогає їй у цьому. В нестямі Кер кричав:

— Не чіпайте, не чіпайте дівчини!..

Розбудила Ая. З її жестів Кер зрозумів: його кличе Оле.

Оле лихоманило. Опухла нога набрала малинового кольору, губи пошерхли, очі були заплющені.

У відчаї Кер гарячково думав, чим допомогти дівчині.

До житла ввійшов сивий чоловік. У руках він тримав невеличкий череп з якоюсь рідиною. Схилившись над хворою, дав їй напитися. По якійсь хвилі дівчина розкрила очі.

— Кер, — мовили її спраглі вуста, — не кидай мене. — І очі знову заплющилися.

Кер сидів біля хворої, проклинаючи день, коли їх полонили. Біля житла хлопчики по черзі стежили за ним, аби він не втік. Але тепер вони зрозуміли: без отієї хворої він нікуди не дінеться. Отож і не докучали йому.

В селищі тим часом готувалися до полювання. Сивий чоловік намалював на товстезному пеньку голову мамонта. Зі списами в руках мисливці обступили удавану жертву, пішли в танок. Хлопчаки утворили друге коло, в яке втягли й Кера.

Аж ось сивий пронизливо заверещав, малеча розбіглася, а дорослі почали вціляти списами в розмальованого пенька. Тільки один не поцілив. Він тут же вийшов з гурту, побіг до сивого й упав навколішки. Старий з силою ввігнав біля нього списа й, пританцьовуючи, подибав до величезного валуна, що також був размальований охрою. На валуні він намалював ще одного мамонта, тільки вже пронизаного списом, і звелів мисливцеві встати. Тепер невдасі нічого боятися: душа його була схована в камені, який мамонтові не до снаги.

Після того мисливці вирушили на полювання. А за ними і Кер з підлітками.

Йшли недовго. Зупинилися, коли ватажок підняв над головою короткого товстого списа. Поділивши мисливців на дві груш, він наказав заганяти звіра в ущелину.

Мамонти паслися над самісінькою кручею. Величезний, з довгими бивнями самець, дві самки і маля. Це були останні мамонти в цій місцині. Поселившись тут, люди винищили численне колись стадо. Влаштовуючи пастки, мисливці ніколи не поверталися без здобичі.

Цього разу пастка була неподалік від селища, де пролягали глибокі урвища, в які лячно було глянути навіть дорослому. Ті урвища у найбільшу спеку дихали холодом та вологою. Один з мисливців — Аїн чоловік — якось провалився крізь землю. Його шукали й натрапили на підземну річку. А ще побачили там багато кісток звірів. Та одне з проваль було неглибоке, і мисливці часто використовували його як пастку. Кер навіть не помітив її, добре замаскованої верболозом.

Мамонти побачили людей. Гладкий самець насторожено повів головою, задер рожевого хобота і заревів, подаючи сигнал тривоги.

Мисливці обступили стадо з трьох боків. Хлопчаки-нагоничі кричали, били палицями об палиці. І мамонти рушили до селища. Нараз самець спіткнувся й провалився передніми ногами в прикриту гіллям яму. З ревом він намагався вибратися з пастки, а тим часом в нього летіли списи, каміння.

Та ось звір видерся з ями й кинувся на людей. Кер завмер од страху. Він бачив, як той підтоптав хлопчину, як хоботом дотягнувся до одного з мисливців і швиргонув його через себе. Коли звір уже був за кілька кроків од Кера, хлопець метнув списа.