Претвич потвердив це.

Княжі посли поставили умови мира подібні до трипільських. Але козаки тепер зобов’язалися скинути Косинського з гетьманства і ніколи його не вибирати. Зобов’язалися не нападати ані княжих осель, ані посілостей тих панів, що з князем стояли. Поставлена була ще одна упокоряюча церемонія. Косинський мав три рази вдарити чолом перед князем і його синами.

По тій понижаючій церемонії усіх козаків враз із Косинським випустили на волю, забравши їм усю гармату, разом 26 штук.

Косинський закипів ще більшим гнівом на князя. Прямо з-під П’ятки подався на Запорожжя зібрати нові сили до дальшої боротьби.

ІХ

То був останній похід старого князя Костянтина. Вертався до свого Острога з великим тріумфом, як побідник. Тих усіх, що йому помагали, нагородив по-кня-жому. Пороздавав їм різні надання в своїх посілостях. Северин Наливайко не хотів такої нагороди прийняти.

— Такий непосидющий дух, як я, — говорив князеві, — не може придержуватись одного місця. Для козака світ широкий, то його вітчина.

Князь нагородив його золотом і гарною шаблею з своєї зброївні, подарував йому гарного коня з багатим сідлом.

На приїзд князя роблено в Острозі великі приготування, в яких брала участь і княжа школа. Скомпоновано канти й віршований привіт. Петрові Конашевичеві припала честь вітати князя віршованою промовою, в якій величалися великі лицарські прикмети князя. Було то в місяці лютому. День був погідний. Далеко в дорозі порозставлювано гончих, які мали звіщати, коли княжа коляса приблизиться.

Усе міщанство вийшло назустріч. Поставлено ворота з смеречини. Церкви вийшли з хоругвами. Школа уставилася під наглядом ректора біля школи. Як князь сюди зблизився, школярі відспівали кант, а тоді Конашевич приступив до княжої карети й виголосив сміло похвальний вірш, який князеві дуже подобався.

— А, то ти, лучнику! Пізнаю тебе. Гарно ти виріс. Завтра прийди до мене на замок.

Той день був великим празником для Острога. Увечір палено смолоскипи й смоляні бочки. З вежі княжого замку трубіли на широкий світ сурмачі славу князя. Цілий день дзвонили по усіх церквах дзвони, правились молебні.

Одна лише душа була, що не веселилася тої днини: Северин Наливайко. Йому запала гострою колючкою в душу та зневага, якої дізнав від старого сотника Шила, що назвав його зрадником козацтва й не подав руки.

Першим словом, яким привітав брата Дем’яна, було:

— Пропала, брате, моя козацька слава. Мені Запорожжя цього ніколи не вибачить.

Він оповів подрібно цілий похід і яку заключили мирову з козацтвом.

О. Дем’ян його заспокоював:

— Не турбуйся тим, брате, лише трохи потерпи, а все гаразд виясниться, і запорожці тебе виправдають. Химерний то народ, ті запорожці — з часом усе забудеться. При найближчій нагоді пошлеш їм гарний подарок, і все забудеться. Ти пам’ятай про те, що сповнив єси гарне діло. Раз, що добрі відносини між князем і Наливайками покріпшали, по-друге, ти охоронив від неминучої смерті такого ватажка, як Косинський. З князем то так, що поки він жиє, треба його використати для православної церкви. Що тепер від нього церква дістане — то наше, по його смерті готово все пропасти. Бо хто ж перейме спадщину? Його зляшений синок Януш, його дочка Радивилева, ну і нічого не обіцяючий син, а з Олександром, то не знати, що буде, бо він слабкого здоровля.

По тім поході Северин довго не важився показатися поза посілості князя Костянтина.

Петро Конашевич дістав від князя гарної роботи сріблом кований лук і тридцять київських стріл. Стріли київські, були на той час дуже вартною річчю. За десять таких стріл, прикрашених орлиними перами, давали кримці один човен солі.

Розуміється, що довгий час говорено в Острозі про похід князя на всі лади. Конашевич мав одного знайомого між придворними жовнірами князя, який у тім поході брав участь, і від нього довідався про цілу кампанію. Та то були нагі події. Причин ніхто не знав, тому ціла справа видалась Конашевичеві неясна, незрозуміла. Петро був дуже маломовний чоловік, при тім дуже осторожний. Ні з ким не хотів про той похід розмовляти, хіба з своїм побратимом Марком.

— Чому воно так? Православний князь, православне козацтво, православний народ, що до них пристав, а завели між собою бучу? Дотепер жили вони в згоді. Народові у князя, як то ми собі не раз бачили, живеться добре. Що за причина?

— Вважай, Петре, що перша напасть від Косинського пішла на князя Януша, а це ж не православний, лише лях душею й тілом.

— Хто знає, чи то була напасть. Говорять, що князь Януш покривдив Косинського, а він хотів лише помститися. Він пограбив княже добро, перебрав, а певно, й понищив якісь грамоти.

— То був грабунок.

— Косинський на грабунок не йшов, бо був би увесь город пограбив, а він навіть у князя Булики нічого не рушив. Очевидно, що то був порахунок між ним і князем.

— Мені потім неясно, звідкіля Косинський набрав стільки приятелів, що заризикували своїми головами за його справу.