Капітан бачив: навіть від самої цієї думки астроном був у захваті, очі його сяяли якимось лихоманковим блиском.

— Пояс життя, — трохи навіть урочисто проголосив Лойо Майо, — завжди розташовується на периферії Галактик. Якщо ми навіть не натрапимо на планету, придатну для колонізації, то зробимо не одне відкриття, що збагатить науку про Всесвіт.

«Фанатик науки, йому аби вивчати, найцінніший для нього сам процес вивчення, — подумав Нескуба, слухаючи тираду Лойо Майо. — А навіщо всі ці спостереження, коли вони не наближаються до Землі?»

Осипов підтримав свого колегу:

— Звичайно, вісь від центра до периферії Галактики найперспективніша…

«І цей туди ж, — подумки коментував Нескуба, поглядаючи на суворе обличчя промовця, на острішки його брів, зсунуті над переніссям… — Мабуть, вони обидва втратили надію на повернення. А що з тих знань, коли їх не можна передати людству? Певне, для астрономів спостереження космічних тіл — це форма і сенс існування, але… чи не вузько? Людство — ось альфа і омега нашого життя!»

Планетолог Сіагуру, звичайно, обстоював «планетну програму».

— Окрім своїх, Сонячних планет, людина досі ще не побувала ні на яких інших. Може, в цій Галактиці нам пощастить?

«Не дуже ти нудьгуєш за своєю Африкою, — думав Нескуба. — Його, бач, ваблять чужі планети…»

Коли Сіагуру скінчив свою пісню, капітан окинув поглядом присутніх і не без досади відзначив, що багато хто симпатизує планетологові, а в очах інших проглядає байдужість і безнадія. І фізик Ідерський, і біолог Алк, і астронавігатор Павзевей, і навіть психолог Ілвала були якісь інертні на вигляд, здавалось, їх зовсім не цікавить тема дискусії.

Нескуба все ж таки сподівався, що до нього приєднається більшість, а щодо підтримки з боку Павзе-вея та Ілвали не мав ніякого сумніву.

— Скажу одразу, товариші, що з пропозицією нашого… астроблоку я погодитись не можу, — почав Нескуба, позираючи на зоряне скупчення, що сріблилось на оглядовому екрані. — Мусимо усвідомлювати себе частиною людства…

Капітан доводив, що летіти треба якраз в напрямку до ядра Галактики. Це дасть хоч невеличкий шанс натрапити на «чорну дірку», яка допровадила б їх у свою Галактику. Він розвивав гіпотезу про обмін матерією поміж Всесвітами-сусідами.

— Якщо «Вікінга» винесла в цей Всесвіт гравітаційна течія Космічного Гольфстріму, то чому не припустити, що десь є і зворотний рух? Як ви вважаєте, Ідерський?

Заручитися підтримкою фізика Нескуба вважав дуже важливим.

Ідерський поворушив пальцями на підлокітниках, потім торкнувся защіпки еластичного пояса, що втримував його на кріслі, нарешті підвів голову:

— У принципі я з вами цілком згоден, капітане…

— Це вже добре, — квапливо обізвався Нескуба, окинувши його теплим поглядом. — Я так і сподівався.

— …Але тільки в принципі, — похитав головою Ідерський. — Так, мені теж імпонує гіпотеза про взаємний обмін матерією між сусідніми Світами. Цілком можливо, що саме так воно й є. Але у ваших міркуваннях відсутня навіть згадка про… час і відстань. Ви тільки прикиньте — і одразу переконаєтесь, що коли б перед нами була ще тисяча років життя, то й тоді ми не наблизилися б до ядра цієї Галактики на якусь помітну відстань. А камер анабіозу на «Вікінгу» нема.

— А може, до того тунелю кілька місяців польоту! — кинув репліку Нескуба, розчарований міркуваннями Ідерського. — Може, тут рукою подати!

Ідерський видивився на капітана, поплямкав губами і вибачливо всміхнувся:

— Ви мені даруйте, але це вже, знаєте, ворожіння. Може, близько, а може, недосяжно далеко — це не науковий підхід до проблеми.

— Що ж ви пропонуєте? — холодно спитав Нескуба, уже шкодуючи, що вирвалось оте «може».

— Я вважаю: треба промацувати простір за допомогою гравіметрів, і коли виявиться гравітаційний осередок, прямувати до нього.

— Так, гравіметричні дослідження треба провадити безперервно, — погодився капітан. — Але їхній ефект міг би бути значно більшим, коли б «Вікінг» рухався у напрямку ядра.

— Імовірність тут не набагато вища від нуля, — не поступався фізик. — А от пошуки в «поясі життя», як висловився Лойо Майо, відкривають більшу перспективу. Висадившись на котрійсь із планет, а вони тут, безперечно, явище не рідкісне, ми тим самим утвердимо, закріпимо найдальшу межу земної ноосфери[9]. Хіба це не велична мета?

— Не бачу ніякої величі в тому, щоб відмовитись від усього людства, — сказав Нескуба. — Наше існування втрачає сенс.

Деякий час усі мовчали. Капітанова репліка змусила багатьох замислитись.

— Як на мене, — обізвався психолог Ілвала, — то напрямок до ядра видається перспективним. Збільшується імовірність попадання, а найголовніше — з’являється орієнтир, мета, до якої слід прагнути. Маю на увазі те, що нагадав капітан, — наш Всесвіт, рідну Землю…

Нескуба слухав Ілвалу, і настрій його кращав з кожним словом психолога. Може, таки вдасться переконати уперті голови!

Услід за їлвалою підтримав капітана Павзевей. Але астрофізик Хоупман… Цей вважав, що пошуки зворотного тунелю — справа цілком безнадійна, і від неї треба відмовитись із самого початку, щоб потім не зазнати гіркоти невдачі й розчарувань.