— Хіба це не подряпина?
Лойо Майо хмикнув, трохи ображено відповів:
— Технологія у нас на висоті… А цей унікальний документ має епохальне значення. Тут зафіксована уся наша Метагалактика — Всесвіт, з якого ми вилетіли…
— Оця світла крапочка? — перебив його патетику Нескуба.
— Вона, — хитнув головою астроном. — Звичайно, при дуже великому збільшенні.
— Хіба ми відлетіли так далеко? — з острахом у голосі спитав Нескуба. — Та на таку відстань не вистачило б життя тисячі поколінь!
— Відстань тут, може, й невелика. Як на космічні масштаби, це — поряд. Суть у розмірах нашої Метагалактики. Ми бачимо її збоку, розмір її становить мікроскопічну частину сантиметра: десять у мінус тридцять третьому ступені.
Нескубині брови зійшлися докупи, чоло прорізали зморшки. Що це він городить? У мінус тридцять третьому ступені? Це ж нуль цілих, за ним ще тридцять два нулі й одиничка. Чи він при своєму розумі, цей Лойо Майо?
— Це парадоксально, але…
— Але факт? — підхопив Нескуба і пильніше поглянув на свого співбесідника. Той не витримав погляду, відвів очі вбік, губи йому пересмикнулись, наче хотів щось сказати, але не наважився.
«Ну, ясно: психічний розлад, — подумав Нескуба. — В умовах безкінечних стресів не диво й звихнутися… Тривожно-маніакальний стан…»
Лойо Майо пояснював далі:
— До такого парадокса спричинилася велика концентрація маси, що з неминучістю викликало викривлення простору…
У глибині оглядового екрана капітан помітив купку золотих цяточок — далекі зорі посилали йому на сітчатку вість про своє існування.
— Настав момент, коли простір замкнувся… — провадив Лойо Майо.
— І тепер мільярди зірок спресувалися в одну елементарну частку, чи не так?
— Ні, тут не те. Наші Галактики містяться в оцій елементарній часточці.
— Ай-я-яй, — скрушно похитав головою Нескуба, — бідолашні Галактики… І наша Земля там, людство, цивілізація… Чи не затісно їм у такому об’ємі? Та ви не горюйте… — Удавано усміхаючись, капітан підвівся, поклав руку на плече астрономові. — Ну ж бо, вище голову! Ми теж не спресувались в який-небудь електрон, а лишаємось людьми!
— Ми вискочили звідти… — ніяково сказав Лойо Майо, відступаючи від Нескуби. — Розумієте — вискочили через горловину так званої чорної дірки, так що… нам безпосередньо загрози… поки що… Не треба хвилюватися…
«Це відкриття травмувало капітанову психіку, — подумав астроном, — бач, як зреагував… Не треба було так прямо… як лазером у голову… Може, викликати Ілвалу?»
— Я не хвилююсь, — сказав капітан. — Але ж ви самі кажете: явище парадоксальне… Ну, гаразд, ідіть уже відпочивати, а зорі… зорі тим часом ще можуть висипатись із тієї гравітаційної пастки, і все стане на свої місця.
Лойо Майо позадкував до виходу, підозріливо поглядаючи на капітана. Здогадався, що той думає про нього, і це тільки підтвердило його власне припущення про капітанову психіку: адже божевільні вважають хворими всіх, окрім себе.
— Так, так, — бурмотів астроном, — ви теж відпочиньте… Усі ми перевтомилися до краю.
Нескуба ішов за ним до самісінького виходу, заступаючи собою екран, і все непокоївся: «Хоча б він не помітив зоряного скупчення, хоча б не помітив…» Зачинивши масивні двері, зітхнув, провів долонею по чолу і повернувся на своє місце до пульта. Чорне фото, принесене астрономом, чомусь непокоїло, муляло око, і він різко відсунув його вбік. Яка нісенітниця — Метагалактика в елементарній часточці! Велетенська маса замкнула простір… А промінчик? Як він міг вирватись? Оце нафантазував! Гра хворої уяви і більше нічого…
Перевів погляд на оглядовий екран і аж усміхнувся. Ось він — Всесвіт! Виринає нова Галактика, а він плете про якусь елементарну часточку… Ну, ясно — звихнувся бідолашний.
Нескуба з’єднався з каютою Ілвали, та психолога не було. Передав радіовиклик по всьому кораблю, і хвилин через десять Ілвала з’явився.
— Поглянь, — капітан вказав на чорне фото і підсунув лупу. — Це приніс Лойо Майо.
В очах Ілвали мигнув усміх.
— Знаю, я оце був у нього.
— Ну, як він?
— Тривожиться, що травмував твою психіку.
Тепер і Нескуба засміявся, його широка, як віяло, борода задрижала.
— Який же ти ставиш діагноз? Чи не pseudologia fhantastika?[8] Шкода, якщо такий учений…
— Не квапся з висновком, Гордію. — Ілвала сів поруч капітана, повертів фотографію в пальцях. — Це ж документальний знімок, і він містить інформацію…
— Яку? — прохопився Нескуба. — Про що?
— Про структуру Всесвіту. Нескуба вирячив на нього очі:
— Що тут діється! І ти тієї самої співаєш?
— Бачиш, капітане, вони там, в обсерваторії, не припиняли спостережень ні на мить. Чому ж не довіряти…
— Ось чому! — Нескуба різким рухом правиці вказав на оглядовий екран, де було добре видно зоряне скупчення. Та на Ілвалу це не справило враження.
— Я не астроном і не фізик, отож дискутувати з тобою не збираюся. Викликай фахівців, а я послухаю, мені цікаво, що вони скажуть.