— Правду кажучи, мені це й на думку не спадало, — спокійно відповів Ілвала.

— А ми ж зовсім беззбройні. Це вас не турбує?

— Аніскілечки. Я глибоко впевнений, що свій витвір, який зветься «Людство», Природа видала в одному-єдиному екземплярі.

— Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвіту, — поступився капітан. — А де гарантія, що в цій, сусідній сфері немає ще одного примірника?

Павзевей, що сидів за пультом керування, обернувся до співрозмовників:

— Нічого, якщо й є, то ми встигнемо підготуватись! Вийдемо на планетарну орбіту — пильніше придивимось до планети…

— Звичайно, таких гарантій немає,— замислено сказав психолог,— але вірогідніше припустити: раз фундаментальні закони Природи зберігають свою силу і тут…

— Саме з огляду на це, — перебив Нескуба, — можна сподіватись, що й тут виникла мисляча матерія!

— Якщо виходити з припущення ізольованості, окремішності світів, — не відступав Ілвала. — А я дотримуюсь того погляду, що всі вони, скільки б їх не було, поєднані між собою і становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвіт.

На це Нескуба не відповів нічого, лише знизав плечима і знову взявся перебирати картки.

Ілвала подався до обсерваторії, де Лойо Майо та Олександр Осипов навпереміну спостерігали жадану для землян планету.

З усього екіпажу чи не найбільше радів Алк. Це ж тільки подумати: тридцять два відсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофілу на Гантелі хоч відбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам він зможе селекціонувати… І Космічну Алку відродить.

Зустрівши Еолу, яка поверталась із медичного блоку, запросив її до оранжереї.

— Відкрию вам секрет, — сказав, схиляючись до неї і ніби ненароком черкнувшись щокою її щоки. — Окрім зерен злаків, я тут маю насіння квітів… Як ви гадаєте, приживуться на Гантелі земні квіти?

Подих ботаніка грів Еолину щоку, і жінка відхилилася. «Невже таки закохався? — думка про це збентежила її. — Цікаво б почути, як він освідчується…»

Промовила чомусь занадто голосно:

— А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.

— Ну, а ви, Еоло, — все дужче розпалювався Алк, — ви будете ласкавою… до них?

— Ще б пак! — не стримала усмішки. — Кожна жінка любить квіти.

Алк необережно схопився з місця, присоски його підошов з ляскотом одірвалися од підлоги, він замахав руками і… поплив по оранжереї, вигукуючи:

— Я прикрашу квітами всю планету! От побачите…

Палку ботанікову балачку перервав зойк і чортихання — Алк зненацька вдарився коліном об арматуру. Перебираючи руками, дістався до металевого стільця і вже й рота розкрив, щоб продовжити розповідь про свої плани підкорення планети, коли з гучномовця пролунало:

— Увага, увага! Всім зайняти свої місця!

— Можете лишатися тут, — великодушно запропонував Алк.

— Ні, я піду, — вона відчинила двері. — Сказано ж: свої місця!

Ботанік дивився на зачинені двері і на сірому тлі бачив її білий силует. «Оце космічна квітка! — подума-лось ботаніку. — Пишна, як… як…» В уяві одна за одною виникали троянди, півонії, лілеї…

А гучномовець закликав:

— Негайно зайняти свої місця!..

«Певне, виходимо на планетарну орбіту, — подумав Алк, вмощуючись у протиперевантажувальне крісло. — Хоча б уже швидше…»

— Починаю відлік часу. Дванадцять, одинадцять, десять…

«Нехай би краще замість Кантора — Нескуба… — снувалося в Алковій голові. — Отоді б Еола… Ну й дурні ж з’являються думки… Нечесно так, погано. Нехай він буде живий і здоровий… А Еола… Еола хай розлюбить його, покине… Дуже просто: «Обрид ти мені, Гордію, осточортів. Тільки й знаєш свій пульт. А квітку хоч одну виростив?»

Цієї миті загриміли двигуни, по велетенському тілу «Вікінга» пройшов дрож.

11

Все вирувало на «Вікінгу»: готувалася висадка експедиції на Гантелю. Інженери-механіки перевіряли «Гондолу», яка має облетіти Гантелю на невеликій висоті — «заглянути планеті в очі», як сказав Ілвала, і визначити місце для висадки землян. Звичайно, капітан не полишив без уваги ні операторів зв’язку, що готували лазерну лінію, ні вчених, що перевіряли бортову апаратуру, ні працівників харчоблоку, які вкладали індивідуальні пайки в герметичні пакети, ні медиків, що комплектували аптечки, — встигав за всім простежити, підказати, порадити. Лише про Еолу він, здається, забув, зате вона поглядала на нього люблячим оком, отакий — у русі, в кипучій діяльності — чоловік підносився над сірістю буднів, робився інакшим, натхненним.

Згодом (уперше, коли він хапливо обідав) запримітила ознаки нервозності. Жестикуляція, різкий голос. Чому б це? Перевтомився?

— Ти б відпочив хоч годину, — сказала якось, торкнувшись його плеча.

— Для відпочинку ще час буде, — блиснув очима Нескуба. — А зараз не до цього!

Невиразне, підсвідоме передчуття якоїсь біди непокоїло Еолу, та хіба можна було здогадатися, що обмірковував, яке рішення приймав капітан Нескуба, гарячково готуючи висадку на невідому планету? Це потім, повертаючись думкою до подій цього часу, Еола згадає промовисті деталі, риси, які мали б насторожити її. А зараз… Така подія! Зараз усі були неначе в лихоманці, нервове напруження охопило навіть врівноважених. Чи прийме їх Гантеля? Чи стане для них другою матір’ю?