ОЛЬГА:

— Мамо…

— Чого, доню?..

КАПКА витріщив очі розгублено. Розгубленість перейшла в мовчазне приголомшення…

ОЛЬГА:

— Скажіть, мамо, чи Ви баронеса, чи не баронеса?.. Я от Вас зву і титулую Баронесою!..

МАТИ посміхнулася, добрі зморшки, як промінчики, спалахнули на обличчі:

— Про мене, доню… Називай хоч горшком, дитино… Вечерять зараз давати?…

ОЛЬГА:

— Потім, мамо… Гаразд… Ідіть…

(мати вийшла)

11

Прочунявши, КАПКА дивно перевтілився. Раптом оскаженів, аж щелепи йому натряслися, став такий величний та грізний, мов би сам Матіс. Як не гримне враз по-салдафонськи, брутально:

— Як! Ви! Сміли!?!?, Га!?. Що це?!.

ОЛЬГА скептично:

— Руіґ, руіґ, гер… долметчер!.. Сідайте…

Але КАПКА не сідав… Тон він знизив, але тільки тому, що його душила лють:

— Як ви сміли, га?!. (надів “кораблик”, зухвало розходившись по кімнаті) — Ні!.. Як ви сміли??!.

ОЛЬГА, зблідши:

— Ви очевидно хочете сказати, як він смів, ваш шеф — культурна людина — на “чарівну жінку” вимахувати пужалном?.. І як ВИ смієте, денщик свого шефа — тут гримати?!!. Чи ви забули, що ви тільки денщик?..

КАПКА ще дужче закипів, аж порскав…

ОЛЬГА убійче мило:

— Не хвилюйтесь… Ваша лють — то звичайна плебейська лють, гер долметчер, і тільки… Сідайте!..

КАПКА гонористо задирає голову, роззявляє рота, щоб щось зухвале вимовити…

ОЛЬГА, глядячи пильно усторч, з убійчим спокоєм, так уїдливо, наче холодну воду ллючи:

— Гм… Може Ви мені поясните нарешті — в кого ж закохався ваш шеф? — у вас чи в мене?..

КАПКА знітився враз:

— Але…

— “Але” існує тільки для денщиків, а ваш шеф — володар… Чи не так?..

КАПКА, намагаючись триматися горою:

— Шеф… закохався в… баронесу…

ОЛЬГА презирливо:

— То йому так здається… То ми ще будемо бачити, пане… Як пак вас звати?..

— Капка!

— Сідайте, пане Капко… (і так іронічно, зумисне повторюючи банальність) — Хіба “любов не сильніша за все?” — це, вдається, у всіх романах і у всіх календарцях позаписувано… А раз так — то значить це вічна істина, сильніша за всі баронські титули і обов’язкова навіть для Матіса… Чи не так?!. (сміється).

КАПКА йорзав разгублено… А далі з розпукою.

— Боже… Що ж я йому скажу?!.

— Що хочете, після того, як розкажете все що чули й бачили.

— Але ж, пані!.. (і з несподіваним чуттям до господині) — Ні… Я не можу все розповісти… Це щось страшного… Він вас усіх повішає… І найперше…

— …І найперше — вас?

— І мене… Він мене прожене… Він візьме того москаля… Через вас москаль візьме гору!..

— Мені байдуже, котрий з денщиків візьме гору, пане…

КАПКА схопився:

— Пані!.. Ви забагато собі дозволяєте!.. (хвилюючись, пройшовся, зачепився очима за портрети на стіні, роздивляється їх всі підряд).

ОЛЬГА, зідхнула:

— Якщо припустити, що тут ви господр, то можливо.

КАПКА з несподіваним зухвальством; гонористо:

— Так. Я тут господар..

ОЛЬГА щиро вражена:

— Ого-о?!. Та-ак?.. І той москаль теж?.. Алеж, дозвольте — москаль старший чином… Гм… Хто ж ви?

КАПКА:

— Я? (і гордо, озирнувшись на всяк випадок кругом, а тоді з виключним апльомбом:) — Українець!

ОЛЬГА:

— Не може бути!.. (оглянула пильно його уніформу і щиро.) — А я думала, що Ви і той москаль — теж представники герренфольку!..

КАПКА з тим самим апльомбом:

— Я завойовник!..

ОЛЬГА іронично:

— Бачу… Ви так говорите, як союзник Матіса…

— (гордо) — Яволь!..

— І москаль теж?.. (стомлено) — Ну, гаразд. Тоді йдіть і розкажіть йому все, що тут бачили й чули… До-речі, звідки ви?

— (гордо) — 3 Европи!

ОЛЬГА хитає головою з щирим смутком:

— Боже мій… (тре чоло) — Якщо Ви з Европи, то звідки ж тоді ваш комплекс плебея?!..

КАПКА з пересторогою:

— Пані-і!!.

ОЛЬГА:

— Ідіть!.. КАПКА закипаючи:

— Але… Як Ви сміли брехати?!. Га?!. “Баронеса”!.

ОЛЬГА стомлено:

— Коли мова йде про мою матір, то немає такого титула, який би достатньо їй дорівнював… Очевидно ваш Матіс теж так думає про свою матір…

КАПКА погрозливо:

— Ну, добре… (застібається для виходу, враз пильно вшнипився очима в портрети, які до того розглядав недбало) — Гм… Скажіть, що це за портрети?..

ОЛЬГА байдуже:

— Ви ж “українець”, то мусіли б знати…

— А все ж таки?..

— То — поляглі в боях… Друзі мого чоловіка… ГРИГОРІЙ КОСИНКА, ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО, КОСТЬ БУРЕВІЙ… МАЙК ЙОГАНСЕН… МИКОЛА КУЛІШ… МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ…

— Що-о?!.. Га?!.. (як не скинеться КАПКА) — А-а… Чекіст!!. Що вбив свою матір!!. Ну, тепер все ясно… (зриває портрет) — Це все комуністична банда, значить… Га!!.

ОЛЬГА підходить, бере портрет ХВИЛЬОВОГО з рук і спокійно чіпляє знову на стіну…

а КАПКА кипить весь, шарпаючись:

— А-й-а… От що… українку з себе корчить!.. Ще й німецьку баронесу!.. Ах ти ж!!..