— Я не почуваю себе фахівцем, не можна ж виступати дилетантом.

— Що значить «дилетантом»? — Радченко підвів здивовано густі брови. — Нам треба сюди послати хоч одного свого. На курсах немає жодного комуніста.

Горобенко хотів був іще заперечити, але Радченко стукнув, як звичайно, долонею по столу й не дав йому казати.

— Не посилати ж туди петлюрівця! Ясно? Кінчено. Договоріться про години з Хановим.

Радченко нагинав на американський темп і боровся за швидкість.

Він хотів уже кудись бігти, але задерчав телефон і в кімнаті затріщало Радченкове «Ал-льо!». Рурка тріскотіла, але нічого не казала. Радченко гидко вилаявся і кинув рурку на стіл. Потім схопив портфель та кепку й метнувся до загальної канцелярії. Коло дверей він круто обернувся й наспіх кинув Горобенкові:

— Да! Нам ще треба договоритись із вами про політосвіту на околицях… Чорт знає що таке — нічого не робиться!.. — І, лаючись до себе далі, Радченко вискочив за двері. Горобенко вийшов на вулицю. Опівденне сонце розлило на вулиці задуху й лінощі, але Горобенко йшов задоволений, що навколо, з кінцем, стало тихо й не рипить в усі Радченків голос. А втім, зморена думка ще не могла одчепитись від Радченка й волочилась за ним. Ось стоїть цей Радченко на куцих ногах і вилупив баньки, готовий вилаятись… Кого це нагадує Радченко?.. Ага, дитяча казка про пригоди крокодила й хороброго гімназиста Ваню:

По улицам ходил
Большой крокодил.
Он ходил,
По-турецки говорил,
А по-турецки говорить
Здесь воспрещается.

Справді, Радченко своїм довгим ротом, лупатими сірими очима з гостренькими чоловічками й непропорційним тулубом скидається на крокодила. Певно, його в школі так і дрочили. Власне — в семінарії. Радченко ж попович. Та він навіть і не Радченко, а; як дізналась відкілясь Славіна, — Вознесенський. Радченко — це тільки псевдонім. І то недарма. Це від «Рада». Розуміється — робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

На розі вулиці Горобенко зупинився і глянув на годинника. Було вже на п’яту. Він звернув ліворуч у бокову вулицю й пішов гнилим дощаним пішоходом.

Перед ним несподівано виринув повітпродкомісар Дробот.

— Здоров, сучий син!

Дробот навзмах ляснув своєю лопатою-долонею об суху Горобенкову руку, і з його одкритого рота пахнуло самогоном.

Горобенко в першу мить не збагнув причини Дроботової фамільярності і навіть зупинився. Дроботова долоня ляскала його по плечу, і Дробот ні з того ні з сього запитав:

— Чапаєш? Горобенко посміхнувся.

— Валяй зі мною до Чернишоваї

Дробот узяв Горобенка за лікоть і потягнув уперед. Його п’яне дихання трохи неприємно лоскотало Горобенкові праву щоку, але йому раптом захотілось піти до Чернишова, і він навіть прискорив кроки.

У Чернишова вже гуло. Коли вони з’явились на порозі оповитої густим тютюновим димом кімнати, присутні заворушились. Миша Чернишов застиг у неприродній позі, ховаючи за заляпану скатертину кудись глибоко під стіл свою ліву руку, і полохливо дивився на двері. Упевнившись, що, крім Горобенка й Дробота, більше нікого немає, він миттю змінився. Голосно зареготав і тріумфально витягнув з-під столу за шийки дві напіввипиті пляшки.

— Ну й гади! Ну й гади ползучі! Отак паніку нагнать!

Нестеренко швиргонув чоботом набік зім’яту доріжку на підлозі й зачепив виделкою хвоста від оселедця.

— Да, це дійствительно: походка в Дробота — чисто Кричеєв іде.

— Ну, а як Кричеєв, то що? — Горобенко почув голос Дружиніна і здивувався. Кого-кого, а Дружиніна він не сподівався тут бачити. Дружинін скрутив «козину лапку» й закурив. Його піднесений трохи голос був незвичайно гострий: він був п’яний; Дружинін — п’яний? Але Дружикін наче догадувався про Горобенкові думки, хоч і не дивився на нього. Він сказав до Нестеренка:

— Що, мені Кричеєв — настоятель, а я монах, чи що? Да, люблю випити, і пішли б вони всі…

— В програмі нашої партії немає, що самогон не можна пити! — захихотів Миша Чернишов, але Дружинін Перебив його:

— Не в тім річ. Я тільки ось про що: не бреши. П’єш — говори, що п’ю! А не ховайся, сволоч, із пляшкою під столом! Від того, що ти випив своє — шкоди не буде. Але шануйся, потому інакше ти…

Миша Чернишов радісно вставив:

— Інакше ти — гад ползучий!

— Соловья баснями не кормят, — загудів густим басом Дробот і налив собі півшклянки. — Я, брат, сьогодні перші триста пудів розвьорстки з Михайлівської волості вижав.

Дробот перехилив шклянку й не моргнувши випив. Потім обтер підстрижені біляві вуса і сказав чергового продкомівського дотепа:

— Із пальца хлєба не висосеш — викачай єго із кулака! Дробот поклав на коліна свого товстого, набитого паперами портфеля й заходився рвати руками оселедця.

Нестеренко підсунувся до Чернишова й повернувся до перерваної розмови:

— Дак, я все ж не понімаю: як це Маркс може наскочити на Землю? Такого ж, скольки Земля сушествует, зроду не було.

Миша Чернишов умисне виправив: