По довшій павзі ОЛЬГА зробила хід:
— Шах!..
МАТІС захистився…
— Шах!..
МАТІС довго думав, кусав губи… і раз рвучко обернув дошку “білими” до Ольги і впочав встановлювати шахи наново…
А ОЛЬГА тихо вимовила:
— Мат…
ЛЯЙТЕНАНТ і ОРТСКОМЕНДАНТ перезирнулися, знизуючи плечима…
Гра продовжується…
В той час як МАТІС грає з величезним зосередженням, ОЛЬГА грає досить недбало, щось зважуючи та поглядаючи скоса на нього й на інших своїх гостей, іноді скручує головою зовсім не до гри…
МАТІС, зробивши хід, засичав:
— Пардон… Цей хід хибний, беру назад… я ще не походив…
— Будь ласка, гер… (великодушно).
По якомусь часі напруженої гри МАТІС люто шахує:
— Шах!..
ОЛЬГА дивиться “переляканими” очима, робить хід…
— Мат!.. — тріюмфує МАТІС, проголосив це, ніби всадив ніж.
ОЛЬГА:
— Знамените… Ну, от, ми квіти… Я вже думала, що Ви не стратег, а Ви є прекрасний стратег… Як розгромили!..
ОРТСКОМ. нетерпляче:
— Один на один… Гм… До фіналу, до фіналу!..
МАТІС, обернувши дошку, розставляє рішучими рухами шахи, розпалений, презирливий…
ОЛЬГА, щось роздумуючи, а потім намагаючись бути як найгречнішою:
— Може досить?.. Пожартували трохи… Скінчім грати… Ви поставили справу непотрібно в таку небезпечну площину, що…
МАТІС несподівано визвірився, втративши рівновагу від нервування і розставляючи шахи:
— Ні, мила!.. Ви мусите грати!.. Ви кинули виклик, дівчинко… Прошу!..
ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ, хвилюючись:
— Так, так… Просимо… “Просимо”… Ви мусите… (а Ортскомендант прошепотів, торсаючи чуба:) — На карту поставлена честь Німеччини… І це мусить бути вирішено…
ОЛЬГА, озирнувшись навколо й глибоко зідхнувши:
— Гм… (посміхнулась) — Історично, так би мовити, я в дуже невигідному становищі… Ну, що ж…
МАТІС вже люто, брутально:
— Прошу!..
ОЛЬГА:
— Яволь!.. (і міцно стиснувши уста та нахмурившись, розставляє шахи) — Яволь… Отже — я граю чорними…
МАТІС грубо, ядовито:
— Ви обіцяли фор туру…
— Ні… (засміялась) — Я вже не даю… Ви занадто сильний противник… Занадто сильний…
МАТІС, набундючившись:
— Може це Ви берете слова назад?..
ОЛЬГА дивиться на шахівницю мовчки, а потім стріпнувши головою:
— Нум… Ваша ініціятива… Чорні ждуть… Але…
МАТІС робить хід…
ОЛЬГА:
— Але…
МАТІС нетерпляче:
— Що там ще за “але”?…
ОЛЬГА:
— Але, перед тим, як почати вирішальну, я хочу Вам щось сказати…
— Менше говоріть… (буркнув МАТІС).
— Хочу сказати… (дивиться Матісові в очі, значуще:) — що, я глибоко певна, що, не зважаючи на все — Ви є європеєць…
МАТІС, нетерпляче чекаючи, дивиться на дошку і грубо так:
— Я жду!
ОЛЬГА примружила щільно-щільно очі, глянула на зігнуту по бугаячому голову з безмежним презирством і зробила перший хід, мовчки…
Грають.
ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ пильно стежать, хвилюються…
— “Ах… Пощо ви ходите ферзьом!.. Пощо Ви ходите ферзьом!..” (це Ортскомендант).
— Р-раус!! — люто гримнув МАТІС, на всю горлянку. — Я вам тут зараз усім покажу честь Німеччини!!.
ОРТСКОМЕНДАНТ хотів знову щось сказати у відповідь, але МАТІС подивився на нього та як не завищить:
— Я сказав, РАУС!!?. Я не потребую Ваших ідіотських порад!.. Ви забуваєтесь… Чи Я Ваш комендант, чи Ви мною командуєте?!. Можете допомагати он їй… (фиркнув).
ОРТСКОМЕНДАНТ сполотнів. Страшенно образився. Зціпив зуби й так подивився скоса… Але нічого. Одійшов з Ляйтенантом геть. Спостерігають збоку. А МАТІС промурмотів:
— “Ви такіж ідійоти, як… (глипнув на Ольгу і не договорив, вшнипився в дошку понуро, — в великому нервуванні він пустився берега, про все геть забувши. Стиснув щелепи. Пріє… Думає…)
ОЛЬГА шарпнула бровою, стиснула уста… але й тільки, не подала вигляду, що чула; весело робить хід, благаючи:
— Боже… Ви мене замучили, майн лібер Гер…
Збентежена КАТРЯ встала і навшпиньках помалу вийшла…
2
… а на другій половині заломила руки:
— Боже… Це так не скінчиться… Це так не скінчиться… (подалась геть).
По короткім часі навшпиньках увійшла МАТИ… Потім ГРИЦЬ і КАТРЯ… КАТРЯ показала їм у щілину між шафою й заслоною, хитаючи головою та розповідаючи щось пошепки…
МАТИ христиться:
— Навіщо вона з ними зчепилася, будь вони прокляті…
КАТРЯ:
— Він сказав “На карті стоїть честь Німеччини”.. Як він те вимовив!.. Ух… І нащо вона замірилась на ту прокляту честь… Ой, це так не скінчиться… Щось страшне станеться… Матусю…
МАТИ сіла на ослін, важко спустивши руки і схиливши голову. Перехристилась:
— Може ж нічого, може ж вона програє… сама…
КАТРЯ покрутила головою:
— Ні… Ольга не програє… О, ви гляньте тільки на неї!.. Про честь зайшло…
А ГРИЦЬ дивився і був надзвичайно задоволений:
— Ач, як потіє!.. барбос… Ні, брат, це тобі… (сміється захоплено).