Коран забороняв жінкам оголюватися перед чоловічими поглядами. Тут жінки були нагі. Бо рабині на продаж. Одні стояли з виглядом покірливих тварин, другі, ті, що не змирилися з долею, мали печать шаленства на лицях; одні плакали, інші сухими очима гостро кололи своїх мучителів — мали б силу, то вбивали б поглядами.

— В Манісі ви не могли мати такого вибору, — сказав Гріті Ібрагіму, коли вони наблизилися до Майдану рабів.

— Я ніколи без здригання не можу спостерігати цієї торгівлі, — нервово посіпуючи лицем, промовив Ібрагім. — Завжди пам’ятатиму, як продавав мене Джафер-бег, як тримали голого на отакому помості… Тепер я сам прийняв іслам і якось можу виправдати людей моєї віри. їм судилося воювати з усім світом і тому мимоволі довелося стати жорстокими навіть у вірі й звичаях. Але ви християни, хіба ваш бог дозволяє рабство?

— У бога точно визначено тільки заборони, — хмикнув Луїджі, — дозволене ж завжди невизначене і непевне. Чоловікові доводиться самому визначати як саму суть дозволеного, так і його міру.

Віддавши повіддя коней слугам, вони зійшли на землю, змішалися з натовпом багатих муштері — покупців живого товару. Йшли неквапом, здається, єдині тут, хто міг поглянути на все, що діялося на майдані, оком неупередженим, незацікавленим, майже байдужим. Ніби приїхали сюди для розваги, не маючи наміру купувати, а тільки придивитися ближче до ганебного торгу й по-розмірковувати з висот своєї незалежності.

— Не забувайте, — нагадав Ібрагімові Гріті, — що я наполовину теж мусульманин, і, коли мені треба, охоче повторюю слова Мухаммеда: «Бийте їх по шиях, бийте їх по всіх пальцях».

— Але ж ви навчалися у кращих університетах Європи, виховувалися на книгах найбільших мудреців Греції і Риму, де говориться про людську свободу і гідність.

— Не забувайте, що я купець, — засміявся Гріті. — Коли ми з вами, попиваючи кандійське вино, обговорюємо діалог Платона «Республіка» або «Бенкет», я виступаю перед вами як носій високих людських помислів, коли ж я опиняюся на Бедестані, я вимушений згадувати й те, що навіть в улюбленого вами Арістотеля у його «Братах» в авабі вісімнадцятому наводяться поради, як треба купувати рабів і рабинь. Філософ радить неодмінно переглядати рабів навпроти сонця або в місці, добре освітленому, оглядати не тільки їхні видимі члени й усе тіло, а й потайні частини тіла аж до найсоромніших.

— Я про це знаю.

— То коли навіть Арістотель не соромився таких речей, чому ж маємо ми з вами соромитися? Чи не ліпше звіритися у всьому аллахові? Сказано ж: «Аллах потужен над усякою річчю».

— Ви знаєте коран, як справжній хафіз[8], — похвалив його Ібрагім.

— Мені до вподоби восьма сура, яка зветься «Здобич». Згодьтеся, що таке слово для купецького серця — наймиліше. Купець не повелитель, який посилає своїх воїнів на завоювання земель, людей і багатств, але він може посилати гроші, які часто перевищують своєю силою зброю і найжорстокіше насильство. Скажімо, тут повинен бути мій уртак[9] Сінам-ага, якому я замовив привезти мені партію полонянок із слов’янських земель. Я навіть поставив умову: товар повинен бути добірний і, сказати б, нещоденний, особливий.

— Ви що, заплатили цьому Сінам-азі? — навіть зупинився від здивування Ібрагім.

— Я дав йому завдаток. Інакше кажучи, послав свої гроші за море по здобич.

— Це суперечить праву шаріату. Іслам дозволяє воювати з невірними, захоплювати здобич, мати рабів, але купці наші суворо обмежені законами шаріату. Коли хочете, мусульманські купці, завдяки шаріату, найпорядніші в сучасному світі. Щоб річ могла бути проданою, нею треба заволодіти. Тільки тоді вона стає «мутекавім, себто надається до продажу на ринку. Дозволеністі може бути законною і звичайною. Наприклад, оцет, вживання якого дозволено, є «мутекавім», але вино, вживання якого заборонене пророком, не може бути «мутекавім» для мусульманина, а тільки для християнина. А щоб продавати навіть дозволені речі, треба неодмінно ними заволодіти, тобто стати їхнім власником можна й тоді, коли ти заволодієш речами, які нікому не належать, — дикими травами, рослинами, звірами, рибою, птаством, коштовним камінням. Продаж таких речей ще до того, як заволодієш ними, згідно з шаріатом не вважається дійсним.

— Але ж багаті люди можуть замовляти рибу рибалкам або дичину мисливцям, — нагадав Гріті.

— Такий звичай існує, але він суперечить правилам. Ні рибалка, ні мисливець не можуть дати запевнень, що вони впіймають саме те, що вам хочеться, бо це від них не залежить.

— Ловити рибу або дичину — заняття справді непевне, — підтримуючи Ібрагіма під руку, нахилився до нього Гріті, — але ж з людьми — річ набагато простіша. Я плачу Сінам-азі, Сінам-ага знаходить свого знайомого кримського бея, платить йому і просить привезти з королівської або з московської землі таких і таких рабів або рабинь. Ось і все. Тут міг би вдовольнитися навіть ваш суворий шаріат. Селям! — гукнув він зненацька старому туркові, який сидів на килимі, знесилено хилячи голову під важким тюрбаном, — випадковий спостерігач серед цього неправедного торгу, як і Гріті з Ібрагімом. Але так могло видатися тільки оку недосвідченому. Бо старий, мовби покунюючи, насправді пильно приглядався до всього, що відбувалося довкола, його вухо ловило кожне слово, його прикриті важкими зів’ялими повіками очі вихоплювали з людського вировиння все потрібне їхньому господареві. Гріті він помітив уже давно і тільки вдав, ніби купцеве привітання вирвало його з дрімоти. Луїджі, здається, і не зауважив хитрощів старого, від Ібрагіма ж те не приховалося, бо мав око вигострене, надто на людську підступність.