«Справедливість твоя — як високі гори, суди твої — як глибінь велика».

Заврожаїлося на той час у Суздальщині, і був хліб дешевий, а від того й сила князева зросла. Хліб був дешевий один рік і другий, і молодого князя любили й величали, хоч і не його заслуга на врожай, але хліб дешевий — і вже любов звідусюди, і жити любо, і сили додається й потуги. Ярослав із дружиною ходив на чудь і на мерю, відтісняв їх з ліпших земель, роздавав угіддя своїм поблнжчим людям; до нього стікалися вої, Мужі знатні й просто голота, в нього мали притулок усі невдоволені, він вивищувався над ними і ставав небезпечним, може, й для самого великого князя. Але той пильно стежив за синами своїми і вчасно помітив Ярославові гордощі. На той час уже вмерла Рогніда, а в Новгороді хитромудрі Добрині вкоротили віку слабодухому Вишеславу. І ось ще сани з мертвим Вишеславом тільки вирушили в сумну подорож з Новгорода до Києва, а вже Володимир покликав Ярослава до себе і нарік його князем Новгородським, тобто попихачем у Добринь, які однаково ж не поступилися б своєю владою, хоч би Володимир прислав їм самого господа бога!

«Боже мій, боже! Чому опустив мене—став оддалеки від рятунку мого, від слів мого стогнання».

У Новгороді ніколи не знаєш, чи ти князь, чи не князь. Князеві належить право суду, але на князівському суді повинен бути посланець од віча. Судове мито ділиться наполовину між князем і общиною. До всіх князевих людей приставлені люди вічові. Князеві належить данина для прикорму дружин і челяді, для виплати Києву й утримання княжого двору, але збирати все те він повинен тільки через новгородців. Посадників у пригороди посилає Новгород, і князь не може їх зміняти. Взагалі нікого не міг змістити без згоди на те віча, на якому збиралися всі маєтні люди Новгорода: посадники, бояри, тисяцькі, кінецькі старости, купці, боярські послуживці. Князь від своєю рукою дружину і все військо, але починати війну без згоди віча не може. Князь повинен дотримуватися всіх старих і нових угод, укладених Новгородом, і не заважати торгівлі. Сам може торгувати, але не через своїх людей, а через новгородців. Не має права набувати земельні угіддя й будь-яку нерухомість ані собі, ані жоні, ні дружині. Почувався непевно, був просто тимчасовим гостем у цьому багатому й буйному місті, сидів на своєму княжому дворі або в Ракомі, яку отримав у дарунок од Коснятнна, міг, щоправда, вирушати в об’їзд земель і пригородів, щоб вершити проїзний суд, на який мав неподільне право, але тим і обмежувалися всі його самостійності.

На додачу до всього Ярослав ще мав хирляву, старшу за себе жону — чеську князівну Анну, з якою мусив одружитися за велінням Володимира, що тим самим забезпечував собі спокій від найближчих сусідів. Анна не могла звикнути ні до страшних морозів, од яких лопалися дерева в пущах і лунко гахкала перемерзла крига на озерах і ріках, наганяли на неї хворощі затяжні осінні дощі, наводили сум розбагнені шляхи. Не було радощів ні їй у цій землі, ні Ярославові од такої жони. Єдиний син од Анни Їлля теж ріс, як і мати, слабосилий і нікчемний. Серед рум’яних боярчат виглядів якимсь здохляком. А вже що казати про Анну в порівнянні з білотілими пишними боярськими жонами, з жоною Коснятина, який слідом за батьком своїм Добринею не гнався за високою породою, а вибирав жону по тілу та вроді, як оті найманці варяги, що приходили на службу до Ярослава з-за моря з своїми подругами — русокосими, міцноногими красунями, про кожну з яких можна було б сказати словами з псалтиря.

«Врода розлилася по губах твоїх».

Князь був нещасний у всьому, але звертався тільки до бога, до нього самого:

«Споглянь на горе моє і на труди мої і прости всі гріхи мої».

Але й посадник Коснятин так само почувався зле. Був мовби й князь і водночас не був ним. Бо ж Добриня, поки не присилано до Новгорода Вишеслава, проголошений був за князя, І ніхто не відбирав того звання, яке дається назавжди, на весь рід, на всі його коліна. Раз так, то й Коснятин князь. Опріч того, вважався двоюрідним братом, браточадом, великому князеві Володимиру — отже, князь? Але на місце Вишеслава прислано Ярослава, який вважається князем Новгородським, хоч, властиво, е тільки племінником Коснятиновим. Отож — хто вищий?

Вихід був єдиний, хоч і найтяжчий: спровадити Ярослава з Новгорода, але так добре спровадити, щоб сів той відразу на київському столі за великого князя, та ще й сів за поміччю новгородців, за що мав віддячити належно, найголовніше ж — вибратися звідси назавжди і назавжди звільнити Новгород від присиланих з Києва княжат.

Коснятин сказав про це Ярославові з своєю посмішкою на мальованих червоних губах, але сказав не прямо, а наздогад:

— Новгородська земля велика й багата, але все відбирає в тебе, княже, великий князь, батько твій.

— Не все, знаєш добре, — відповів Ярослав, — з трьох тисяч гривен данини тисячу лишаємо собі.

— Ледве стачає на прокорм дружини, — підхопив Коснятин, — а подумай, княже, якби ти мав ще й ті дві тисячі на додачу, що повинен їх щороку одсилати до Києва!