— Старший син успадковує владу. Такий звичай, — поважно докинув Коснятин.
— Звичай? — повернувся до нього Хакон. — А що скажеш, посаднику, коли додам ще, як відплатив Болеслав своїм найближчим помічникам, у захопленні влади — Одилену й Прибивбю? Може, нагородив їх щедро? Дав їм землі до володіння? Просто осліпив, та й геть!
— Не була то кара найсуворіша, як, скажімо, повішення або відсічення носа, язика й вух, — розгладив долонею вуса Коснятин.
— А потім запрагнув Болеслав приєднати до своїх земель ще й Чехію, — Хакон розпалювався більше й більше, мабуть, мав неабияку образу на Болеслава польського, який вибився з нічого до знатності й слави без варязької помочі, не витративши, отже, на чужоземних найманців ані шеляга. — Може, згадав, що його мати Добравка походила від чеських князів. Лестощами заманив володаря Чехії Болеслава Рудого до Кракова й там осліпив його. Щоправда, той Рудий теж було таке собі «пхи». Перед тим позбавив мужськості одного з своїх суперників, другого пробував задушити, потім зарубав мечем власного зятя, побив своїх воєвод. Та ще й у великий піст, не лякаючись гріха. Може, тому чехи прийняли польського Болеслава, але вже через місяць мав утікати з Праги, бо виявився ще кровожерніший за їхнього власного Болеслава… А з германським імператором! Цей Болеслав скільки разів укладав угоди за германцями, а другого дня підступно бив їм у спину…
— Чув, що Болеслав ще шестилітньою дитиною був заложником од свого батька у Кведлінбурзі в германського імператора, тож мав свої обрахунки з германцями, — сказав-Ярослав. Йому стало неприємно вислухувати всі ці історії, в яких багато що перегукувалося з подіями в його рідній землі. Бо хіба ж Найстарший син Святославів Ярополк не пробував свого часу розправитися з братами? Пішов на брата свого, який сидів у Деревлянській землі, й погубив його. Те саме вчинив би, певно, й з Володимиром, але той узяв гору й відплатив Ярополкові його ж грошем. А він сам, Ярослав? Виявити непокору рідному батькові. Великого князя Володимира, якого знає й боїться цілий світ, перед яким запобігають навіть ромейські імператори, він зневажив і наміряється тепер з допомогою ось цих бравих забіяк зіпхнути з київського столу та засісти там самому. На Все воля божа. Добре сказав Еймунд про хозарів і їхнього кагана. Бо й що нині великий князь у Києві? Походи його невдалі. Земель більше не призбирує. Погряз у розпусті, по всіх усюдах ідуть пересуди про його жон та підложниць, хоч хреста цілував і знає закон божий. Київський люд, розбещений і зледащений, Юрмиться на княжому дворі коло повних столів, по всьому горо-Ду парокінні вози розвозять для дармоїдів хліб, мед, м’ясо й овоч, дружина пирує на сріблі й злоті. Не такий владця потрібен нині Русі. Як сказано в Святім письмі: «Тож дай слузі твойому розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розібрати між добрим і лихим; бо хто зможе правити цим величезним народом?»
— Ще розпутством знаний Болеслав, — не вгамовувався варяг, — та й те казати: сплоджений не від чистого шлюбу, а від поспілкованих між собою княжими інтересами батька його Мішка і чеської княжої доньки Добравки. А Добравку Мішко взяв уже не цілу, та в тім ще не було біди, але от що прикметне: мала Добравка вже з тридцять літ, а від таких пізніх народин діти виростають на, забіяк і розпусників. Сімнадцяти-літнім узяв собі Болеслав за жону доньку маркграфа Рикдага. За рік — одіслав її назад. Відразу ж одружується з донькою паннонського князя Гейзи — і знов за рік одсилає її до родичів.
— Не пасувала йому, видно! — докинув хтось із варягів.
— Ну! — розпалювався Хакон, так наче йшлося про його власних дочок. — Тоді, за батьковим прикладом, пошлюбив Емнільду, доньку чеського князя Добромира, і вже ця народила йому багато дітей: синів, дочок. Але й того мало! Прочув він про твою сестру Предславу, князю, й запрагнув, старий бабій, покласти її собі в ложе!
— Багато чував я про йомсборг, — переводячи розмову на інше, сказав Ярослав, — дивний город, кажуть…
— Вільний город, — Хакон повів плечем, поправив свій золотий плащ, — все в ньому є. Зброя, хутра, дичина й риба, шляхетні соколи до полювання, коні всіх порід, сукна, єдваби, золотий і срібний посуд, оздоби жіночі й пахощі східні… А золота назбирується купцями там стільки, що й острів би міг од важкості затонути… Бо Йомсборг стоїть на острові, коло впадіння ріки в море, доступ звідусіль до нього відкритий…
Еймунд вирішив, що якраз з’явилася добра зачіпка до розмови з князем про платню для дружини, стрельнув оком на Ярослава.
— Та й Новгород незгірш за Йомсборг вміє призбирувати золото… Правда, князю? Чи то посадникові ліпше знати? Ярослав підвівся.
— Тішуся вельми, що прийшли на мої запросини, — сказав до Еймунда, який теж підвівся, бо пусті балачки скінчилися, треба було виставляти свої умови.
— Послужимо тобі, князю.
— Вірю, нахилив Ярослав голову, — але потрібна буде більша дружина.
— Маю шість сот воїв, — глянув очікувально на князя Еймунд, — досвідчені, але…