Про УКРЛІТ.ORG

Диво

C. 118

Загребельний Павло Архипович

Твори Загребельного
Скачати текст твору: txt (2 МБ) pdf (1 МБ)

Calibri

-A A A+

Але одного разу візантійці прорахувалися. У війні двох римських цезарів Септимія Севера й Песценія Нігра вибрали останнього, а дужчим виявився Септимій, у якого в жилах текла дика кров дакійців. Хоч як запекло боронилися візантійці (з жіночого волосся робили тетиви для луків, від голоду їли вбитих), однаково Септимій узяв місто, перебив решту вцілілих мешканців, поруйнував усі будівлі, звелів збурити мури. Здавалося, мегарський вогонь згас назавжди. Однак той самий Септимій Север згодом відбудував Візантій, бо не можна було знехтувати таким важливим місцем; але по-справжньому піднявся город лиш за часів імператора Константина, який вирішив перенести сюди столицю Римської імперії і назвав місто Новим Римом. Константин не належав до анголів, — він був справжній римський імператор, про що можна судити хоча б з того, як стратив він за намовою другої своєї дружини Фавсти рідного сина Кріс-па і дванадцятилітнього сина своєї сестри, а потім, довідавшись, що то був наклеп, звелів і саму Фавсту втопити в ванні з окропом. Візантій бачив жорстокість і перед тим, але то була чужа жорстокість, — тепер мали свого власного імператора, а чого не витерпиш, аби лиш мати в себе володаря! Бо становище столиці має безліч привілеїв, найперший же — це неодмінне й незаперечне право на розквіт. Константин вибудував палаци, храми, лазні, акведуки, форуми, Августей, іподром, з Олімпії, Дельф, з Корінфа й Афін брали статуї, колони, мозаїки, все, що тільки надавалося до перевезення, споруджували особливого розміру кораблі, щоб переправити ці скарби до нової столиці, пограбували дощенту стародавні храми Артеміди, Афродіти й Гекати. Тримаючи в руках спис, Константин окреслив ним у повітрі пів-дугу між Пропонтидою й Золотим Рогом, показуючи, де має пройти нова стіна, що захищала б місто од усіх небезпек; прокладено було головну вулицю Меса з великими форумами, прикрашеними колонами й статуями, на першому від палацу форумі, що згодом дістав назву форуму Константина, встановлено вивезену з Греції багряну колону з бронзовою статуєю Аполлона, поверненого обличчям на схід. У правій руці Аполлон тримав скіпетр, у лівій — бронзову кулю, мовби знак володарювання над цілою землею. А внизу на колоні висічено напис: «Господи Ісусе Христе, оберігай наше місто».

Хто б там після всього пам’ятав, скількох звелів убити. Константин, скількох кинуто на з’їдення левам імператорського звіринця, скільком відрубано голови, скількох набито на палі, а скільком залито до нутра розтопленої міді чи свинцю!

Вдячні сучасники мерщій прозвали Константина Великим, а столицю найменували Константинополем, на знак чого було випущено медаль з відповідним написом. На медалі, так само як і на царських монетах, чеканено постать, що символізувала благополуччя Константинополя: молода невіста на троні, голова в неї вкрита серпанком, а поверх серпанку — діадема з оборонних веж, в руках невіста тримала ріг достатку, а ногами спиралася на борт корабля.

Так і плив одтоді Константинополь далі й далі, змінювалися в палацах імператори, в короткім часі місто вже не вміщалося в тісному обширі, окресленому стіною Константина, і новий імператор Феодосій (щоправда, вже не Великий, а Малий, названий, видно, так через те, що багато літ був попихачем своєї жони Євдоксії) звелів провести нові мури, які було названо Довгими, або ж (на його честь) мурами Феодосія. Імператор Юстініан після розгрому, який вчинили Константинополю учасники повстання Ніка, вирішив зробити столицю ще кращою, ніж за часів Константина, і серед інших чудес спорудив найбільше чудо тодішнього світу — храм святої Софії.

Одні будували, другі — руйнували. Як сказав поет: «Той мурує, той руйнує…» У восьмому столітті імператор Лев Ісавр досить дбайливо винищував ікони, а що слово «ікона» означає будь-яке зображення, будь-який малюнок, то можна уявити, скільки шедеврів навіки втрачено для людства у тій «ідеологічній боротьбі». Окрім того, Ісавру не сподобалася константинопольська книгозбірня, заснована ще Константином і розширена іншими імператорами, особливо Юліаном. Там налічувалося до тридцями шести тисяч рукописів, серед яких були й найдавніші, вивезені з Риму, Греції і Єгипту, зберігалася там легендарна драконова шкіра в сто двадцять футів завдовжки з записом творів Гомера. Лев Ісавр звелів спалити книгозбірню разом з ученими, які там були!

Щоправда, Феодосій, який, щоб заробити прізвисько Великого, чимало сил віддав жорстокому переслідуванню і нищенню поганства і християнських єресей, вважаючи, видно, що цього ще не досить, щоб міцно засісти на сторінках історії, звелів зруйнувати славетну Александрійську бібліотеку. Вона була заснована при храмі Серапіса Птоломеєм Фісконом і поповнена Марком Антонієм перевезеною для Клеопатри бібліотекою Пер-гама, що складалася з 200 тисяч книг і збітків. Там була зібрана мудрість усього дотихчасового світу. (До речі, пергамська книгозбірня виникла свого часу як свідчення культурного суперництва між Александрією і Пергамом. Коли Птоломей Філа-дельф заснував у Брухіоні — аристократичній частині Александрії — першу велику бібліотеку, цар Пергама Євмен взявся за це й у своїй столиці. Лякаючись суперництва, Птоломей Єпіфан заборонив вивіз папірусу, на якому тоді писано. Тоді Євмен, шукаючи матеріалу для письма, винайшов те, що відоме тепер під іменням «пергамен», тобто ягнячу або телячу відповідним чином виготовлену шкіру). Феодосій видав указ про знищення цього осередку поганських знань.

 
 
вгору