Почули це від тих блаженних мужів беззаконні, але ті слова не знітили їх, тож, ніби вовки, не змігши витерпіти їхнього вчення, намагалися перемогти їх смертю — кинулися й запалили зусібіч башту, як у давнину беззаконний і мерзенний цар Навуходоносор ¹¹⁷. Таке й подібний до нього Матеолог учинив через безбожних священиків супроти преподобних і богоносних наших отців, а вони, як оті три отроки, що приносили вседержителю молитву, посилали моління владиці Христу і волали: "Владико-господи, боже отців наших, котрий дав сина свого єдинорідного на страту, як овеча, за рід людський; ти, господи, збережи церкву свою від вовків роз’ятрених, це ж бо заради неї він кров свою чесну пролив і таке сказав: "Ворота пекельні не подолають її"; статок свій примнож, владико, по цілому всесвіту од краю до останньої землі, скинь оцю єресь силою твого святого духа і збережи жереб пречистої матері непорушним вовіки, а тих, що в ньому перебувають, прослав, освяти і милостями, які живлять нас, помилуй; покрову святим споруди на славу свою і в пам’ять нашу, і цю молитву від уст наших прийми, як прийняв ти жертву Авраамову, і зглянься на нас, як на Єффаєве спалення ¹¹⁸, і прийми її, боже отців наших, як кадило пахуче, і спаси душу нашу, бо ти добрий і людинолюбний!"

Коли закінчили молитися, з небес почувся такий голос: "Радуйтеся і веселітесь, бо є на небесах велика ваша мзда і станеться, як помолилися!" Почувши цей голос, нападники раптово жахнулися, і кров та морок увійшли їм в очі, й потьмарився їхній розум: коли ж бо дух святий огуджували, як же він міг освітити їх своїм світлом?

А блаженні наші отці передали свої душі в божі руки і загинули у вогні, було це в жовтні місяці, 10-го. Еклесіарха [еклесіарх = чернець, який стежив за порядкои богослужіння і відав охороною церковних будівель] Парфенія було скинуто полум’ям з башти донизу і не відразу вмер, а пробув ще тридцять днів, і спочив у бозі 8 листопада, досягши невзабарі своїх співстраждальців, з ними він і з’єднався. Це була третя жертва латинських святих.

Після цього беззаконники знову кинулися з люттю і розсіяли повсюди по святих горах полки, і жодна обитель од них не сховалася, жодна башта і келія, жодне інше іноче житло, але все з усіма і те, що було й поза стінами, розбили й вогню віддали, а саморобне знаряддя з усім іншим собі позабирали, однак прота [прот = старший настоятель монастирів на Афоні] не змогли зразу перемогти з тими, що не піддалися і які були в середині затвору: згодом і цих узяли — текла пролита кров, як кололи тіла живих; обителі попалили і прота всепреподобного повісили після багатьох мук разом із протатомором [протатомор = один із духовних чинів на Афоні] на так званому Тметехалкосі. Це четверта жертва латинських святих. Після цього немилостиві латинські кровопроливці пішли на протилежний бік на південь до Ксеропотамської обителі ¹¹⁹.

Тут прийшли ми до берестейського чуда, і тому попереджаю вас: доки дійде до розгляду тієї правди (чи ложне, чи істинне те чудо в Берестю), придивіться пильно на тамтешнє чудо і на берестейське. Побачите в тамтешній згоді і берестейську згоду, побачите в тамтешній любові ту поганську любов, яку біскупи хвалять, кажучи про те на початку книжки про згоду, а не треба було б її хвалити, боронити й оправдовувати, коли вона таки є любов, притягаючи для свідчення і Христа, бо той дав певний знак, як своїх учнів упізнавати. Але я б вас запитав, біскупи: чи знаєте ви не лише силу, але й саме оте божественне ім’я любові, що воно таке — любов? Чи Спас говорив про таку любов, яка віру тратить, чи про таку, яка віру заховує цілою? Скажіть мені: чи про таку любов казав Спас, котра гоніння та муки на ближніх своїх насилає, чи яка велить покласти душу один за одного? З’явіть мені: чи про таку любов казав Спас, яка в трапезах вельмивигадливих і в питті різноманітному з музиками єднається, чи яка правди й людського спасіння хоче і прагне — відкрийте це мені! Але бачу, не можете мені про неї певну правду повісти, бо ви її й не чули, а не лише б мали колись із нею пробувати. Однак я вас у тому турбувати не буду, а до розповіді повернімося, яка веде до розгляду тамтешнього чуда, розміркуйте, чи подібне воно до чуда берестейського. Зіставте, кажу, весь учинок берестейський з тамтешнім учинком: у тій так званій згоді, з’єднанні та любові побачите тріумфи, тедеумлявдамуси [Te deum laudamus = тебе, бога, хвалимо — римо-католицька церковна пісня], і те за руку водіння, і парне ходіння, яке заводять ксьондзи-біскупи, коли йдуть з церкви на кермаш [кермаш = тут, храмове свято]; побачите подібних і світолюбних ксьондзів-біскупів, а тоді ченців того монастиря, в якому сталося на викриття їхнього безчестя те чудо!..

По тому прийшли біскупи й каплани латинські, які жертвували, мордуючи, блаженних отців, до Ксеропотамської обителі. Іноки того монастиря зустріли їх з ваєм [вай = пальмове віття] та гіллям, кажучи: "Добрі приходьте і мир Христовий з вами!" Вони відповідають: "Є і буде!" Тоді вони разом увійшли до обителі й подарували монастиреві великі дари із захопленого багатства, назвавши себе ктиторами [ктитор = патрон] тієї обител — о звабо й хитрощі диявольськії — разом з ними поєдналися. А після оголосу, коли згадали про свого архієпископа, котрий у Римі, і про царя — о страшні чудеса! — поглянув з небес із гнівом на злочинців бог і потрусив землю й те місце, де стояли недостойні, аж стіни огорожі з усім іншим, що було в них, розпалися, як колись Єрихон при Ісусі, сині Навинім ¹²⁰. Тут же залишилася тільки одна стіна і та похилилася для знамення з роду в рід.