В складі цього Кабінету в короткім часі сталися легкі зміни. В. о. Міністра Народньої Освіти призначений був проф. І. Огієнко (укр. с.-ф.), В. о. Державного Секретаря М. Корчинський (укр. с.-ф.), а Міністром Єврейських Справ А. Ревуцький (євр. с.-д. партія "Поалей Ціон").

23До речи: щоб позбавити читачів зайвих розмірковувань і догадок над тим, коли саме писались ці записки, я попрохав В. Левинського, Ю. Тищенка й С. Черкасенка перевірити мої записки й посвідчити, що їх писано в свій час, що ними по перевірці, й засвідчується.

24 Ті "перевірені" відомости в ноті Директорії про китайців і лотишів походили з балбачанівського штабу. "Червоний Прапор" потім висміював ці відомости, на підставі чого можна зробити висновок, що українські соціалісти (які потім навіть збройне боролись з пятаковщиною), цих китайців під той час нігде не бачили).

25 Цим, здається, могла би вичерпатися й моя відповідь на ті запитання, які робляться мені особисто тепер: чого я уступився з влади; чого не зробив так, як казали мені мої переконання; чого не виявив твердої влади; чого не арештував усіх шкодливих людей?

На це відповідь коротка: не міг, не мав фізичної сили.

Друге питання: чого ж я не кричав, не протестував прилюдно, перед народом, чого замовчував? Чого проти цього насильства над народом не робив повстання, як робили його другі, як ліві укр. есери?

Відповідь: через пятаковщину. Вона затуляла мені рота, в’язала мені руки. Прилюдний протест мій, голови Директорії, голови "верховної влади", викликав би, розуміється, гострий конфлікт і тяжку боротьбу всередині самої української демократії, яка, здавалось мені, була здатна на революцію. Коли б не було з боку пятаковського націоналізму загрози нашій державности й національности, тоді инча річ, тоді, я гадаю, в мене знайшлось би мужности зробити те, що я вважав би й необхідним, і справедливим, хоча би це було навіть проти всіх. Але викликати боротьбу всередині революційного українства, знесилити його й тим способом майже без бою віддати Україну в руки Пятакових, це я не міг вважати справедливим і корисним ні з національно-державного боку, ні навіть з боку справи революції на Україні.

Через це саме я не міг піти з укр. лівими есерами в повстання. Це значило йти з пятаковщиною. Це значило бути свідком того, як пятаковські "ребята" будуть топтати портрети Шевченка, розстрілювати українок-учительок і глузувати з усього українського, (як то я сам бачив під час першого наступу пятаковщини на Україну), бути свідком і, значить, учасником усього цього, — на це я не міг піти. Один час у мене була й така думка. Але приклад Е. Нероновича спиняв мене.

Крім того, — що було також одним із важних мотивів моєї позіції, — я весь час, навіть після виходу з Київа, мав надію на те, що у нас прийде до миру з Совітською Росією й тоді, не поступившись своїми національними здобутками, не віддавши їх на знищення пятаковщині, можна буде рішуче, всіма силами взятись до боротьби з отаманщиною. До миру не прийшло, але це виразно стало видно тільки в Вінниці.

І єдине, що міг я зробити, це, випробувавши всі способи внутрішньої перемоги над отаманщиною й переконавшись у неможливости цього, одійти від усякої участи в владі.

26 Малесенька подробиця може добре ілюструвати її владу й силу. В той час, як майже кожний старшина (не кажучи вже про отаманів) мав для себе, для своєї жінки, для родичів і знайомих один або й декільки автомобілів, члени Правительства, міністри часто мусіли ходити пішки, бо в них перший ліпший офіцер міг на улиці одняти автомобіля, не звертаючи ніякої уваги на посвідчення й протести міністра).

27 Для неймовірних подаю в деталях доклад міністра Грекова. На Чернигівському напрямі. Ґрупа Рогульського: 1-й січовий полк — 1700 чоловік, Білоцерківський п. — 1700 ч.; 1-й січовий кінний п. — 500 ч.; Резерв у Дарниці 1000 ч. Всього: 4900 ч.

На Полтавському напрямі: Ґрупа Сушка. 5-й січовий п. — 1700 ч.; Чорноморський п. — 1000 ч.; 2-й Одеський п. — 1300 ч.; Лубенський кінний п. — 400 ч. Всього: 4400 ч.

Кременчукський напрям: Ґрупа Думіна. 6-й січовий п. — 1100 ч.; Гайдамацький п. — 1700 ч.; Дорошенківський п. — 500 ч.; Республіканський п. (бувший Балбачанівський) — 800 ч. Всього: 4100 ч.

У Київі: 1-й Окремий Січовий курінь — 300 ч.; 2-й Січовий п. — 1300 ч.; 3-й Січовий п. — 1700 ч.; 1-й Синєжупанний п. 1700 ч.; Залізничий п. — 1700 ч.; Техничний залізничий курінь — 600 ч.; Ударний курінь Ковенка — 400 ч. Всього: 7700 ч.

А разом скрізь: 21.100 ч.

28 Під сей же час цілковито вже виявилась, навіть для отаманів, фізіономія цього "героя" й представника отаманської влади на лівому березі. Від аґентів самої отаманської влади поступило в Київ донесення, що Балбачан з мілліонами грошей і скількома сотнями своїх руських офіцерів розробив план зради й передачи на бік донських козаків. Тоді тільки отамани рішились арештувати цього злочинця.

Над ним зробили суд? Його розстріляли за державну зраду, за катування українських селян і робітників, за провокацію, за діскредітацію ідеї національного відродження в народі, за контрреволюцію? Боже борони. С. Петлюра помістив його в найкращому київському отелі, одвівши йому кімнату поруч з своїми, під "почесним караулом", а потім трохи не в салон-ваґоні одвезли в Галичину, де він весь час до нового свого контрреволюційного виступу жив цілком вільно й з комфортом у першорозрядному отелю в Станіславові.