11 Колись він був в с-д. партії, потім під час реакції як багато колишніх „революціонерів” від неї одстав, не хотів брати участи в нелеґальних революційних орґанізаціях партії і навіть перед самою революцією заявляв, що до партії не належить. Але під час революції на першому військовому з’їзді знов заявив себе, як соціальдемократ.
12 Після перебрання влади есерами склад Ради Народніх Міністрів був такий: Голова Р. Н. Міністрів: Голубович (у. с-р.); військовий м. — Немоловський (у. с-р.); м. освіти — Григорів; м. вн. справ — Христюк (у. с-р.); м. фінансів — Перепелиця (у. с-р.); м. шляхів — Сокович (у. с-р.); м. хліборобства — Терниченко (безп.); м. продовольчих справ — Ковалевський (у. с-р.); м. судових справ — Ткаченко (у. с-р.); м. морських справ — Антонович.
Цю Раду Міністрів було сформовано неповно й провізорично й потім переконструовано по повороті до Київа таким способом: голова міністрів — В. Голубович (у. с-р.); м. внутрішніх справ — М. Ткаченко (у. с-д.); військових і морських — О. Жуковський (у. с-р.); судових — С. Шелухин (у. с-ф.); земельних — М.Ковалевский (у.с-р.); харчових — П.Коліух (у.с-д.); державний секретарь заграничних — М. Любинський (у. с-р.); праці — Л. Михайлів (у. с-д.); почт і телеґрафів — Г. Сидоренко (с. сам.); залізничих шляхів — Сокович (у. с-р.); фінансів — Перепелиця (у. с-р.); державний контрольор — Лотоцький (с-ф.); просвіти — В. Прокопович (с-ф.); торговлі й промислу — І. Фещенко-Чоповський (с-ф.).
13 Урядовий пиріг було поділено так:
Голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ — Ф. Лизогуб (октябрист, представник аґрарної буржуазії, "знавець" земських справ при Ґ. Секретаріаті, виметений большевиками разом з другим бюрократичним сміттям з Росії й підібраний "соціалістичною" українською владою).
Міністр фінансів — А. Ржепецький (кадет, відомий україножер, директор банку).
Міністр торгу й промисловости — С. Гутнік (кадет, феноменальний одеський спекулянт, голова одеського біржового комітету, відомий на всю одеську округу цінизмом і безсоромностю своїх біржевих операцій).
Міністр хліборобства — Кіяніцин (кадет, поміщик, україножер).
Міністр продовольчих справ — Ю. Соколовський (кадет, руський малорос).
Міністр праці — Ю. Ваґнер (кадет, професор київської Політехніки, відомий з доби Ц. Ради ненависник українського відродження).
Міністр народнього здоровля — В. Любинський (безпартійна нікчемність, аптекарь, одержав портфель за особисте знайомство з П. Скоропадським).
Міністр шляхів — В. Бутенко (кадет, в українському питанню "і нашим, і вашим", як державний діяч — нікчемність. Портфель одержав за підготовку "перевороту").
Міністр юстіції — М. Чубінський (кадет чи безпартійний, малорос, а під час урядування ворог українства).
Державний контрольор — Г. Афанасьєв (кадет чи октябрист, україножер).
Військовий міністр (тимчасовий) — А. Слівінський (руський чи польський офіцер, підфарбований під українця при уряді Ц. Ради).
Державний секретарь — М. Ґіжицький (особа безцвітна, з антіпатіями до українства).
14 Цей "воспітатель", ад’ютант і один з гофмейстерів гетьманського "двору" в осени 1919 р. був посажений австрійською поліцією в тюрму по підозрінню в крадіжці мілліона корон у віденського банкира.
15 Наприклад, самі призвища ґубернських і повітових старост були переважно такі: Малахов (чернигівський), Дємєнтьєв (верхнєдніпровський), Комаров (павлоградський), Ключніков (олександрівський), Кудрянов (словяносербський), Харатаєв (маріупольський), Тєрєнтьєв (херсонський), Вєрєщаґін (єлисаветський), Плєщєєв (харьківський), Ґріґорьєв (ахтирський), Ящєв (ізюмський), Іґнатьєв (сумський), Кісєльов (кам’янецький), Соловйов (летичевський) і т. д. і т. д.
16 Склад його був такий: Голова ради міністрів — Ф. Лизогуб; Міністр фінансів — А. Ржепецький: Міністр військовий та морський — 0. Рогоза; Міністр закордонних справ — Д. Дорошенко; Міністр ісповідань — О. Лотоцький; Міністр праці — М. Славинський; Міністр народньої освіти та мистецтв — П. Стебницький; Міністр доріг — Б. Бутенко; Міністр народнього здоровля та опікування — В. Любинський; Міністр харчування — С. Горбель; Міністр внутрішніх справ — В. Рейнбот; Міністр юстіції — А. Вязлов; Міністр хліборобства — В. Леонтович; Міністр торгу й промисловости — С. Меринг.
17 "Сфера" — се-б-то, "Слинявий". — Автор.
18 Склад цього кабінету був уже цілком єдино-неділимовський, антиукраїнський і виразно реакційний. Досить зазначити такі кольоритні фіґури, як С. Гербель (голова ради міністрів), В. Рейнбот (міністр юстіції), Д. Шуцкой (військовий міністр), С. Мерінг (міністр торгу й промисловости) й І. Кістяковський (міністр внутрішніх справ).
19 Для характеристики того, як представляється цей момент в очах деяких кол українського громадянства, я дозволю собі навести виривок з листа одного відомого українського громадського діяча з "дуже поміркованого" (коли делікатно висловлюватись) табору. Лист одержано мною 21-ХІ-19 року, вже після написаного вище. "Винниченко, орґанізувавши вкупі з есерами повстання, як безкарний Д’Анунціо, потайки від Національного Союзу й наперекір постановам Центр. Ком. Укр. соц.-дем. партії, й само тоді, коли заходами Нац. Союзу ми вже мали половину міністерських портфелів, намовив до цього амбітного Петлюру та несвідомого в наддніпрянських справах Коновальця, і тим примусив безвольного Скоропадського кинутись в обійми росіян і заключити з ними договір на основі переяславських пактів, аби зберегти за собою гетьманство. В результаті замісць української держави в її історичних формах, як я і предрікав Винниченкові, ми матимем єдиную "Совдепію", а нарешті й "єдіную" чорносотенну Росію". По цьому листу можна судити, скільки тих "незримих світові", "поміркованих" сліз проливається серед "патріотів" за гетьманщиною й як за цими сльозами не видно бідним людям усім відомих фактів, або як ці факти перекручуються через ці сльози в їхніх очах.