Всі инчі соціалістичні партії весь час домагались орґанізації радянської влади на місцях, протестували проти одволікання, кричали, нетерпеливились, загрожували. Нічого не помагало.

От, наприклад, одна з виписок з укр. ґазети, яка стояла на ґрунті совітської влади й яка переслідувалася отаманщиною за свій напрям ("Червоний Прапор", ч. 21):

"Селяне, які приїхали на ґуберніяльний з’їзд, розповідають, що в селах і в багатьох повітах зараз немає ніякої влади й, не маючи ґазет і відомостей про те, що робиться й що робити, вони сидять собі й ждуть поради.

Але час зараз такий, що в безвластю довго не всидиш. Бо всякий, що має якусь зброю, зараз же себе проголошує владою й, не зважаючи на те, чи довго йому приходиться панувати, він так переколотить селян своїми вчинками, що останні нових заступників влади зустрічають уже з лопатами, вилами й иншою селянською зброєю. Самочинних владаторів тепер так розвелося, що вони прямо терорізували вже цілі села, грабуючи й нищучи реквізіціями й контрібуціями все добро й господарство трудових селян.

Звичайно, такий стан назвати нормальним і корисним для радянської влади ні в якім разі не можна, але й виходу з нього не може бути до того часу, поки не будуть орґанізовані ради на місцях, доки ці ради не візьмуть твердо владу в свої руки.

Поруч з цим негайно мусить бути переведено й об’єднання рад у повітові й ґуберніяльні центри, які вже візмуться за охорону ладу й спокою на теріторії своєї влади за допомогою центрального уряду й головних сил.

Отже найневідкладнішим зараз є з усіх завдань утворення сільських, волосних, повітових і ґуберніяльних рад, які тільки й у силі щось зробити з тим бандитизмом, самочинством і грабіжництвом, які розвиваються в цей переходовий мент. І чим швидче переведено буде орґанізацію рад на місцях, чим швидче місцеві адміністратори, коменданти й комісари перейдуть під відчотність рад — чим швидче радами на місцях орґанізовано буде одряди доброї охорони, тим більше впливу матиме в цілому радянська влада й тим твердіща й роботоздатна вона буде в усіх галузях будівництва нового соціалістичного ладу.

Але з цією роботою не в силі справитися одна комуністична партія, а для цієї орґанізаційної будівничої роботи мусить стати само робітництво села".

Цих рад не було утворено. Російська комуністична партія уперто уникала цього. Вона знала, що заведення справжньої радянської влади зразу спинить панування руської нації. Пятаковщина ж цього допустити не могла.

І надзвичайно цікаве з цього погляду таке явище. Коли пятаковщина була змушена одступити трохи з своєї диктатури й злегка хоч для форми наблизитись до справжньої диктатури пролетаріата й трудового селянства, як відразу дістала доброго ляпаса по своїй націоналістичній фізіономії.

В початку марта 1918 р. (в Харькові, а не в Київі) було скликано 3-й з’їзд рад робітничих і селянських депутатів. Пятаковщина зробила все, що могла, щоб цей з’їзд був як найслухняніщий. А могла вона зробити багато, маючи в своїх руках усі урядові апарати й засоби.

Насамперед, це був з’їзд не рад, бо ніяких рад на місцях, особливо по селах, як сказано, не було. Просто робітництво, селянство й військо вибірали своїх представників на з’їзд. (Так само, як і на Трудовий Конґрес). При чому цікаво те, що від волости, (яка б кількість людности ні була у волости), вибірався один представник, від 10.000 робітників також один і від 1000 червоноармейців теж один. А до цього треба зауважити, що червона армія складалася в більшости з руських полків, привезених з Росії. Нарешті, треба взяти на увагу, що з усієї України могли вибори одбутися більш-меньч нормально в трьох-чотирьох ґуберніях, та й то не скрізь.

Все це може дати уяву, який то мав бути з’їзд, на якому долю України мали рішати також курські й рязанські червоноармейці.

І не зважаючи на це, не зважаючи на всі заходи урядової руської ком. партії й усієї пятаковщини, 3-й з’їзд рад не тільки не ухвалив проголошеної Раковським "федерації", але настрій його був на диво пятаковців такий "реакційний", самостійницький, що можновладці не насмілились навіть поставити питання про федерацію. І з приводу міжнародніх відносин України з’їздом було винесено цілком справедливу постанову про необхідність світового союзу всіх соціалістичних республік.34

Але ця постанова, розуміється, ані трішки не перешкажала диктатурі пятаковщини й на далі. (Як не завадила вона Виконавчому Комітетові цього з’їзда, складеному, розуміється, з руських комуністів, декларовану федерацію перевести в договір з Російською Сов. Республікою [18 березня]). Так само на місцях самочинничали комісари, так само невеличка частина робітництва користувалася довіррям влади й так само всі инчі трудові кляси даремно домагалися тої обіцяної Чічеріним форми совітської влади, яка, як він сам казав, "тільки й є в стані забезпечити справжнє національне самоозначення трудового люду на Україні".

4. Наївність мадьярських комуністів.

І як наївно повинен виглядати такий епізод для того, хто був знайомий з національними відносинами на Вкраїні.