Здається, теоретично, це так. І заяви як руського чорносотенства, так і руського комунізма немов би це підтвержували.
Але коли приходило до життя, то й у того й у другого виходило "якесь" чудне змішування в одну купу двох національностей і та купа "через щось" і в реакції й у комунізма прибірала один кольор: руський.
І мимоволі згадується тут один наказ Катерини ІІ, який став немов заповітом усіх руських урядів.
Ось він:
"Секретна інструкція Катерини ІІ до князя А. М. Вяземського, президента сенату, міністра юстіції й т. п. 1764 рік.
"(Треба [документ цей. Автор] знищити.)
"Думка, що вони (малороси) є нація абсолютно відмінна від нашої, є аморальна… Боріться з їхніми фальшивими, непристойними республіканськими ідеями.
"Малоросія, Лівонія й Фінляндія суть провінції, які управляються своїми власними законами, що були їм забезпечені; було б дуже нетактовним скасувати їх усі відразу; було б більш ніж помилкою, я сказала б справжньою глупотою, називати їх чужинцями й поводитись з ними як з такими… треба примусити їх самим делікатним способом зрусіфікуватись".
("Архів Сенату" т. 102 ст. 406.)
І от цей заповіт ретельно, в подробицях зовсім не "делікатно" переводився в життя. Але підемо далі в порівнянню цих "делікатних способів" двох соціально — протилежних урядів.
Буржуазна реакція, захопивши владу, складає Уряд української напівмонархичної держави й якимсь дивом цей Уряд виходить не українським, а руським.
Захопивши владу, руські соціалісти складають Уряд української соціалістичної Республіки й знов так само "через щось" він виходить не українським, а руським.
Склавши руський уряд, реакційна буржуазія, розуміється, не може провадити державної роботи на українській мові. Через те українська мова, як мова української держави, касуєтся і заводиться "рівноправність" двох мов — руської й української. Фактично ж заводиться мова руська, нею провадиться все діловодство, нею говорить увесь уряд, українська ж висміюється й називається "собачою".
Те саме робить руський совітський Уряд української Республіки. Точнісенько те саме. Ось декільки прикладів.
Комісар головної військової санітарної Управи пише листа (№ 3453, 10 лютого) до Комісара Головного Інтендантського Управління. Пише на мові української держави, се-б-то по українськи. Ад’ютант Начальника ґарнізона м. Київа кладе на цьому листі таку резолюцію:
"Комисару. Въ советской Россіи пишутъ только русскимъ языкомъ, расходовать народныя деньги не разрешаются для найма переводчиковъ. Прошу писать по русски. Адъютантъ (Підпис)".
А от також досить недвозначний зразок "рівноправности":
"Изъ Харькова № 1077, 30, 18, 17, 24.
Циркулярно.
Завгубпочтель Харьковъ, Кіевъ, ЕкатеринославЪ, Полтава, Черниговъ и Испот Харьковъ, Кіевъ.
Предлагаю дать распоряженія соответствующимъ учрежденіямь, чтобы все делопроизводство и служебныя сношенія велись исключительно на русскомъ языке.
№ 1362. Завпотель Украины Кролевецкій".
Наводити всі приклади це значить скласти цілий том подібних розпоряджень.
Та чого треба кращого: голова українського Совітського Уряду робить свою декларацію в Раді робітничих депутатів (13 лютого) і заявляв: "Декретування української мови яко мови державної є реакційним заходом. Кому це потрібно? Тій імпровізованій інтеліґенції та бюрократії, яка творилася самостійною Україною?"
І тут же приводить лист якогось українця селянина, в якому селянин признає себе руським. На підставі цього непереможного арґументу заведення української мови яко державної вважається реакційним учинком, або, як казала імператриця Катерина, "аморальним".
А в додаток пренаївно й прецінично заявляється: от же я, мовляв, голова українського уряду, а по українськи ні слова не вмію й сам є румунський інтернаціоналіст.
Але, очевидно, не покладаючи багато надій на добровільне признання з боку українців такої "рівноправности", "українським" урядом видається наказ, на підставі якого отим ад’ютантам і завпотелям дається право винних у веденню національної аґітації арештовувати й карати 5 роками тюрми, а за аґітацію в військах і на фронтах — розстрілом.
Треба признатись, що руська реакційна буржуазія при гетьманщині ще не встигла так виразно поставить питання мови й так поважно "обґрунтувать" його, як це зробили руські соціалісти.
В питанню про школу, натурально, теж ніякої ріжниці в Уряду Раковського з Урядом Лизогуба та Гербеля не було: "рівноправність" мов, або як скаже саме населення, — українська чи руська.
А конкретно такий знаменний і характерний факт.
Проголосивши "федерацію" й "рівпоправність" школи, гетьмансько-руська добровольча офіцерня виганяє Український Державний Універсітет з його помешкання й робить собі з його казарми.
Теж саме робить червона армія. В початку березня 24-а авіаційна рота забірає будинок Українського Універсітету для своїх потреб, не зважаючи ні на які протести й прохання студентів і адміністрації Універсітету.