І не через п’ять, правда, але через двадцять хвилин чисто виголений, золотистий тільки на бровах камердинер Фріц докладає принцесі Елізі про графа Адольфа фон Елленберга.

Очі графа двома в’юнкими нетерплячими хортиками рвуться з-під черепа, вимахують хвостиками, от-от заскавучать од нетерплячки й захвату. Підмальовані жовто-червоною фарбою губи тріпочуть готовністю скластись у всяку посмішку, яка буде потрібна. Так її світлість хочуть зробити таку честь панові президентові? Яка це радість для Німеччини. Дві великі сили сходяться, історія великого німецького народу сходить на найвищий шпиль!

Князівна Еліза сидить із рівно-білим непорушним лицем, на якому опукло, яскраво темніють широкі темиі брови Очі їй  щоразу, як вона говорить про пана президента, спущені додолу. Так, вона просить переказати панові Мертенсові, що вона згодна прийняти його пропозицію під трьома умовами, що коронка Зігфріда буде знайдена, що буде установлений трон президента — короля Землі і що її згода поки що лишиться в тайні. Граф фон Елленберг, як при переносі святих дарів у храмі, робить побожно поштиве лице й низько нахиляє голову Потім просить дозволу встати й з тою самою врочистою, побожною ТИХІСТЮ ВКЛОНЯЄІЬСЯ. Щастя його такс безмірне, іцо він не сміє висловити його бідними людськими словами перед її величністю. (Тепер він  цю помилку робить спокійно й упевнено). І так само тихо, врочисто, як несучи на голові вазу, з тим самим щастям виходить із салону принцеси.

Але в автомобілі він одкладаь врочистість набік, закурює сигару, радісно, часто, змерзло тре руками коліна, нетерпляче поглядає в віконця — взагалі поводиться я к люд и на. що їде за своїм величезним виграшем на лотерейний білет, який трохи не викинула геть.

Палац пана президента Мертенса ніколи не бачив начальника внутрішньої охорони в такому вигляді. Офіцери охорони, урядовці, придворні ледарі, що зустрічаються йому по дорозі, стоять ошелешені й з непорозумінням бліднуть: граф Елленберг проходить повз них із високо, твердо підведеною головою, милостиво й серйозно (о, без своєї ласкавої посмішки!) хитає їм кінчиком носа і ступає з цоканням підборів по підлозі.

Вінтер, глянувши на графа Еяленберга, перегинаєіься не як лозина, а як мотузок. Пан президент у залі здоров’я, але граф фон Елленберг, розуміється, можуть іти до них сміливо, він навіть докладати не буде.

І граф Адольф фон Елленберг дінемо іде цілком сміливо, не потребуючи докладу. Тільки переступаючи поріг до зали здоров’я, ноги його робляться знову м’якими, нечугними, тіло набирає ватяної округлості, податливості, очі радісними хортиками стрибають на мотузку й вищать од довго стримуваної радості.

Пан президент саме купаються в басейні. Вікно-стеля над ними одчинене, і видно у глибині неба синюватий попіл важких дощових хмар. Пан президент плавають, а штат здоров’я стоїть недалеко й із зворушенням слідкує за ними. Згори в воді  червони черевате тіло пана президента здається ще коротшим і подібним до червоної величезної жаби.

Мертенс пирхає, стріпує головою воду з очей і блимає на графа Адольфа. Щось цікаве? Га? Важне? Ну?

Граф Адольф біжить в один бік круг басейну, потім у другий, але скрізь далеко до пана президента. І він безпомічно тупцює, посміхається, як вірний собака, якого не взяли з хазяїном на човен. І голосно сказати не може.

Тоді хазяїн, смішно вивертаючи ногами у прозорій воді, підпливає до берега, але з води не вилазить, тільки виставляє голову. Ну, що там?

Граф Адольф моментально кидається до нього, нахиляється й шепоче.

І вмить із води вискакує червоне тіло, плигає на берег без помочі штату здоров’я й грізно кричить:

— Одягатись!!

І, круто повернувши червоне, мокре, з пригладженим донизу водою волоссям тіло, наставляє на графа Адольфа банькаті очі, іпоширені радістю, здивуванням, непорозумінням.

Граф Адольф хоче розповісти більше, але штат здоров’я в паніці накидається на пана президента, обнімає, тре, мне його, обгортає простирадлами, рушниками. Куди там балакати!

В кабінеті Мертенс пхає графа Елленберга в фотель і велить розповідати точно, докладно, з усіма деталями. А сам, потираючи занадто сухі від купання куці руки, короткими, рвучкими кроками ходить біля нього. Очі його час од часу підводяться від підлоги, і тоді виразно видно, як трудно панові президентові стримувати свою радість. Раптом пан президент підходять і, піднявши графа Адольфа, обнімають його.

— Графе Елленбергу, ви заслуговуєте на королівську нагороду. Від сьогоднішнього дня, графе Елленбергу, Вальдорфські копальні належать вам!

Граф Адольф низько схиляє голову, його щастя й радість із приводу великої події таке безмірно-велике (не копалень, розуміється, а порозуміння з принцесою), що він не сміє його висловити перед паном президентом бідними людськими словами.

— Але коронка мусить бути знайдена, пане міністре! Чуєте? Що? Оповістіть, що буде виплачена вся сума, яку схоче злодій. І цілковита гарантія безпеки. Га? Досить?