Бідні королівське-магнатські голови, вони догарячились зовсім до божевільних фантазій! В їхніх газетах натякається для підбадьорення засмучених, що Союз Східних Держав от-от випустить на Америку й Європу мільйонову летючу армію. На Німеччину припадає ніби триста тисяч літаків. Мені здається, що Союз Східних Держав скупиться — обмалкувато.

Руді! Старий лад одмирає. Але на його місце прийде новий, сонячний. Каесем уже виробляє плани нового господарства, нового устрою без примусу, без насили, без каторги — новий, вільний, творчий лад! Уже призначені з’їзди, конгреси, вже відбувається перебудова психіки, ідеологій, світоглядів, філософій. Ніяких більше класів, партій, релігій, моралей, кайданів, перетик, злочинств і чеснот — нічого. Тільки Сонце, Праця й Наука!

Мені дух забиває на саму уяву, що ми, люди, тепер можемо зробити. Ти коли-небудь думаєш. Руді, кон кретно, реально про це? Яку гігантську силу ми тепер можемо розвинути. Та я певен, що через якийсь десяток літ зможемо експедицію на найближчі планети послати. Ми увійдемо в безпосередній контакт із всесвітом!

Ми вберемо землю, як лялечку, як один прекрасний твір мистецтва. Ми зробимо її вічним земним раєм, де яраця буде насолодою — творчістю. Через якийсь місяць-два Сонячна машина запанує на всій землі. (Слава капіталізмові, який утворив для неї таку чудесну техніку сполучення людей, таку величезну базу для вільної творчості. Пером йому земля за це!)

Через пару місяців квіт науки, розуму, знання людства витворить нову, свідому програму буття землі. Коли ти приїдеш до Берліна, Руді, коли, значить, за Твоєю обітницею вся Німеччина буде насичена сонячним склом, ти не впізнаєш нашого колишнього чадного Берліна. Ти знайдеш нових людей, иові відносини, нове господарство, нові грандіозні перспективи.

Руді, любий, великий мій Руді, ми весело регочемо, згадуючи цю стару-стару гумористику. Вищість культур, рас, націй, патріотизм, батьківщина — що це тепер? Смішні, архаїчні убрання поганських шаманів, якими вони потрясали перед масами, вмовляючи в них почуття набожності й страху перед ідолами та їхніми жерцями.

Але годі на сьогодні. Ще кілька слів про наших «найближчих». Бачився з мамою. Сяє гордістю й щастям. Це ж Ти, Руді, її улюбленець, це Ти даєш людям щастя, перевертаєш трони, стираєш державні кордони, перероджуєш людську психіку. Хіба нема їй із чого сяяти гордістю?

Але батько… непоправний. Ти руйнуєш Порядок, ти вносиш безладдя, ти викликаєш у людей усе темне, звіряче і вбиваєш людське. Одне слово. Ти й Твоя Машина є злочинство, а батькові — сором і ганьба. І, розуміється, він сонячного хліба не їсть, він додержується «старої віри». Мама із жалості варить йому й далі стару гидь, та не знаю, чи довго вона буде витримувати цю впертість.

Граф також на «старій вірі». Мама дивується: якийсь час він дуже настійно вимагав доставити йому Сонячну машину. Нахвалявся навіть розшукати. Тебе й неодмінно дістати. Але, коли настала легка можливість її мати, раптом одмовився й нізащо не хоче вживати. В чому тут причина — невідомо, тільки не в консерватизмі його. Старий про Тебе й Сонячну машину говорить із великим теплом і признанням. З цього приводу в нього з батьком аж до дебатів доходить. Отже, не через це не їсть сонячного хліба, а через щось інше.

Графиня ж, як і мама, Сонячну машину вживає. По ки що старий кухар графа лишається й варить йому та принцесі Елізі старі страви, але невідомо, скільки ще протягне, бо сам він уже годується тільки сонячним хлібом і на ту пакость, розуміється, і дивитися не може.

Принцеса Еліза, каже мама, цілими днями ходить по саду. Якась уся закостеніла, жорстка, сувора. Часто буває в тебе в лабораторії. Що вона там робить, мама не може сказати, бо принцеса запинає штори, як при ходить. Один раз садівник Йоганн ніби бачив, як вона сиділа за столом, поклавши голову на руки, і плакала. Але мама сумнівається, щоб це могло бути, — не така натура. А я гадаю, що навіть така натура може заплакати. Коли то правда, що, як розповідають, вона була вже тайно заручена з Мертенсом, що мріяла про корону Землі, яку за шлюб із нею мав дати їй Мертенс, коли взяти на увагу всі ті майже фантастичні, честолюбні її мрії, про які серед монархістів ходять цілі легенди, і коли подумати, що все це розбито їй, як глиняну ляльку, що вся вона спорожніла, вся померла, то нічого дивного, що вона й не раз плаче на всякому місці, де спіткає її хвилина особливо виразної уяви руйнації всього їй найдорожчого.

Може, Тобі неприємно, Руді, що я пишу про цю особу, тоді прости мені, але я гадаю, що Тобі все ж таки цікаве буде й це.

Наделі, розуміється, повні самозакоханої гордості: адже їхня майстерня перша витримала всі напади на Сонячну машину! Фріц і Дітріх працюють у Комітеті, а старі Наделі з дітьми цілими днями в лісі. Літо кінчається, от-от задме осінь, вони хочуть надолужити за все своє прогаяне життя.

Ну, а графівна Труда просить переказати Тобі її «надзвичайне привітання». Вона працює також у Каесемі.