Входить лікар. З настовбурченими сивими бровами і різким крикливим голосом.

ЛІКАР (киває всім головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нічого?
РИТА. Нічого.
ЛІКАР. Температура не впала?
РИТА. Ні. Лікар. Треба подивитись. Ходімте.

Ідуть наліво. Корній кудовчить волосся, ходить но хаті.

СНІЖИНКА. От, Мігуелес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.
МІГУЕЛЕС. В стражданні дитини найбільше чистоти і краси!
БЛЕК. Я як був малим, то тільки й знав, що страждав на шлунок.
МІГУЕЛЕС. Ти з пелюшок — цинік.
БЛЕК. Навпаки, найчистіша й найгарніша, виходить, істота.

Мулев підходить до полотна, піднімає покривало й дивиться.

МІГУЕЛЕС (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що варті всі ваші казочки, голі тіла, фантасмагорії перед цим великим… Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матері над дитиною… Тут… тут… чорт забирай, тут історія людей, тут екстракт всякої любові і краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усіма вашими примітивами, імпресіонізмами і всім лахміттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
БЛЕК. Їж кашу, Мігуелес, бо буде порожній шлунок.
СНІЖИНКА (різко). Це — краса? Це інстинкт! Краса не тут. Картина тільки показує, що в автора велика сила, й більше нічого, яка навіть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонією тонів. Але вона ж і показує, що автор гине! Білий Медвідь гине в пелюшках!
КОРНІЙ (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишіть… Е, що там дивитись.
МУЛЕН. Месьє Корній, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
КОРНІЙ. А, мої панове, дайте мені спокій… Нікому я не продам. Ну що ви, їй-богу… Та й не до полотна мені. От маєш… Хай воно собі…
СНІЖИНКА. Ходім, Янсоне!

Виходить лікар, за ним Рита.

ЛІКАР (до Корпія). Сина треба вивезти з Парижа. І якнайшвидше. Помре. В Італію або в гори. Цими ж днями.
КОРНІЙ (розтеряно). Цими днями?
ЛІКАР. Чим швидше, тим краще. Говорю рішуче. (До Рити). Що прописав, — робити зараз же…
КОРНІЙ. А тут не можна помогти?
ЛІКАР. Сказав — ні. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всім).
СНІЖИНКА (хутко підходить до Корпія, сильно стискає йому руку і з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте… Ходімте, панове!

Всі прощаються й мовчки виходять.

РИТА. Ну?

Корній ходить по хаті, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.

Рита. Ну, Корнію?
КОРНІЙ. Ну що?
РИТА. Що ж ти думаєш?
К о р и і й. У нас нема грошей.
РИТА. Я це знаю. Ти мусиш дістати.
К о р и і й. Де? (Здивований).
РИТА. Де хочеш.
КОРНІЙ. Я не можу дістати… Де ж я дістану? Даєш… Якби я міг дістати… Мені он треба за місце в Салоні, потім… той, потім франків сто, щоб… ну, словом, за протекцію… А де я візьму?
РИТА. Ти мусиш дістати.
КОРНІЙ. Господи Боже мій! Та де ж я дістану? От єсть. Що я, не хочу, чи що? Ну, маєш собі… "Мусиш"… Розуміється, мушу… Гм! "Цими днями"… Я не можу цими днями… От єсть: я не можу тепер із Парижа їхати.
РИТА. Значить, ти цілком свідомо вбиваєш Лесика?
КОРНІЙ (вражено). Рито?! Та як ти можеш… Господи Боже мій! Лесика… Ех!.. "Цілком свідомо"… От це маєш!
РИТА. Цілком свідомо. Ти знаєш, що від тебе залежить його врятувати, й ніби не догадуєшся.
КОРНІЙ. Я знаю? Я?!
РИТА. Ти.
КОРНІЙ. Що ти хочеш сказати?
РИТА. Те, що ти сам весь час думаєш.
КОРНІЙ (сердито-тривожно). Я нічого не думаю. От єсть! Ну що ж я думаю? Я нічого не думаю. Говори, що я думаю?
РИТА. Ти думаєш, що треба продати полотно.
КОРНІЙ. Продати полотно? Яке полотно?
РИТА. Он те.
КОРНІЙ. Ну?
РИТА. Та й усе.
КОРНІЙ. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескінченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв і продав, і все. Наче старі штани… От — це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!
РИТА. Це — єдиний вихід. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
КОРНІЙ. Та чого ж смерть? Ну, маєш собі! Прийшов якийсь ідіот, сказав смерть, і вже. І єсть. Чого смерть? Чого смерть?
РИТА. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогодні-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, і в два дні його не стане. Розумієш?
КОРНІЙ. Та хто сказав?
РИТА. Лікар.
КОРНІЙ. А, маєш, лікар!..
РИТА (надзвичайно тихо). Корвію! Не доводь мене до… Ти виявляєш такий егоїзм, що мені гидко до… бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, він лікарю не вірить. А кому ж вірити? Сніжинці твоїй?
КОРНІЙ. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескінченим? Маєш!
РИТА. Мулен купить.
КОРНІЙ. А, Мулев! Ага, це розуміється… "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно… А я ж як? Так от собі живи, і потім все… Та чи можеш подумати це: не скінчить і продать?..
РИТА. Можу.
КОРНІЙ (глибоко вражений). Можеш?! Не скінчить, одірвать половину серця і кинуть? А маєш, та цього не буде! А цього не буде ні-за-що. А візьми всього мене тоді й викинь. Що то справді? Прийшов якийсь лікар і вже маєш. Та що то? Лесик не вмре, я скінчу, і тоді… тоді можеш продавати… Та не купить Мулен! Нізащо не купить. Хто може купити нескінчене полотно? Де ти бачила?
РИТА. Він зараз гроші дасть, а скінчиш потім.
КОРНІЙ. Він не дасть.
РИТА. Дасть. Позичить.
КОРНІЙ. Не дасть, кажу я! Він позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!
РИТА. Він купить нескінчене.
КОРНІЙ. А я нескінчене не продам. От і єсть.
РИТА. Що ж ти хочеш?
КОРНІЙ. Нічого. Дай мені спокій.