З веранди чути голосні фрази й окремі слова:

— Артист не має нації…
— "Шлунок"…
— Форма?
— Яка форма?
— Що таке "форма"?
РИТА. В Парижі не пройде… Лікар не міг тобі цього сказати. Це тобі хочеться так думати…
КОРНІЙ (прислухаючись до розмови на веранді. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиняється, слухає). Але ж… хворіють же діти й тут…

З веранди:

— Одне мистецтво має вічність!
— О!
— От і "о"… Бо одне воно… форма… а всякий артист… Ха-ха-ха!..
КОРНІЙ (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
РИТА. Корнію! Я маю поговорити з тобою.
КОРНІЙ. Зараз, голубко, зараз… Я тільки два слова скажу… (Поспішно виходить).

Рита закусюе губи й помалу повертається до дверей уліво. Звідти обережно виглядає й виходить ГАННА СЕМЕНІВНА, питає:

— Ну?
РИТА (хмуро, різко). Нічого. Його ніщо не пробирає.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Але ж хоч трошки ревнував?
РИТА. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цілувалась з другим, а йому підставили його полотно, він би й забув про мене. (Тріпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такі Побачимо ж, коли так.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажіть на милість, що сталось з ним? І не злого ж серця. Господи милостивий. І от таке!..
РИТА. Нічого! Ми ще поміряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, ні! Хоч би воно йому там було найгеніальніше. Це ще ми побачимо. Хай іде до своєї Сніжинки, коли не любить, а брехати собі не позволю. (Бере зі столу ніж і сильно встромляє його в стіл).
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та що ви, Ритонько?! Він вас не любить?
РИТА (гордо). Ого! Хай спробує. Не в тому річ! Він мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, і йому те все байдуже… Ще сміє ревнувати! Чекай… (Хмуро задумується).
ГАННА СЕМЕНІВНА. Коли ревнує — знак хороший… Ах, біда яка!.. І не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
РИТА. Хоче, здається. Тільки Корній ніби не розуміє моїх натяків. А якби я схотіла, Мулен купив би. Та й йому самому вигідно купити… А поганий все-таки спосіб ми придумали,мамо… Негарний…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Е, моя дитино, коли сім’ю рятувати, то всякі способи хороші. Аби дав Бог, щоб поміг тільки, щоб очулось його серце… Сім’я більш за все…
РИТА. Не в тому… А в тому, що й я, може ж, не дерево.
ГАННА СЕМЕНІВНА (тривожно). О? Ну, в такому разі краще вже… О, хай Бог милує! Краще вже хай свої геніальні картини малює…
РИТА (саркастично). Так? Аби синкові жінка вірна була? Ха-ха-ха! Може, і з тим скажете помиритись, що він на Сніжинку задивляється? Аби йому добре було? Овва! Коли він так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Він кидає, і я кину! Хай!

Чути плач дитини. Обидві прислухаються.

РИТА. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом вибігає в сусідню кімнату).
ГАННА СЕМЕНІВНА (ідучи за нею, з сумною посмішкою хитає головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).

На веранді весь час чути глуху розмову. Чується стук. Потім двері з веранди одчиняються, і входить МУЛЕН. Він не молодий уже, але рум’яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі. Пишна золотиста борода розчесана гарним віялом. Волосся посередині з пробором, в оці монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.

МУЛЕН. Madame[2] (Озирається. Прислухається до кімнати, з якої чути плач дитини).

В дверях на веранду з’являється Сніжинка. Вона гарна, ясно-біла, вся пухка і жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повільні і граціозні, як лет сніжинок, вбрана з тонким і випещеним смаком, любується собою й почуває владу своєї краси і привабливості.

СНІЖИНКА (з легкою посмішкою слідкує за Муленом. Потім входить з ним в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона відноситься до теорії мистецтва Гюйо? (Лукаво посміхається).
МУЛЕН (сміючись). Мадемуазель Сніжинка чудесно вміє проходити до самого дна душі людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.
СНІЖИНКА. Я надзвичайно рада! І думаю, що мадам Пантера — чи то пак! — мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я підкреслюю, месьє, вам, бо з другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вірить? О, в такому разі вона нічого не скаже, й ви нічого не знаєте. Розумієте? Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорії мистецтва", треба в себе вірити.
МУЛЕН (розуміючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви мені дали кілька лекцій віри в себе!
СНІЖИНКА. З охотою. Перш усього треба кувати залізо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все. Два. Comprenez? Третє. "Теорія мистецтва" мусить обговорюватись не… не під носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]
МУЛЕН. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви маєте емпіричний грунт для ваших многоцінних тезів?
СНІЖИНКА. Мужчині це дуже трудно зрозуміти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довіритися моїм тезам.
МУЛЕН. З великою приємністю. Але… Але ще одно питання. Бачите, я держусь того вузько утилітарного погляду, що людина все робить, навіть дрібниці, маючи себе на увазі. Така моя філософія..! от, збираючи перли, які сипле мені мадемуазель Сніжинка, я хотів би уяснити собі, які перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
СНІЖИНКА. Сніжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
МУЛЕН. Який зветься Білим Медведем?
СНІЖИНКА. Фі, mоn cher[5], ви маєте поганий смак ставити крапки над "і".
МУЛЕН. Pardon![6] (Посміхається, тре руки, ходить по хаті. Зупиняється). Ні, слухайте, серйозно ви маєте дійсні підстави до таких порад мені? Га?
СНІЖИНКА. Я маю серйозні підстави. Раджу слухатись мене. Потім от що: ви хочете купити полотно Корнія?
МУЛЕН. Хочу. Чудесне полотно… Власне, не так той… школа, розуміється, трохи…
СНІЖИНКА. Не крутіть. Полотно — чудесне. І ви на ньому заробите в двадцять раз більше.
МУЛЕН. О, мадемуазель!
СНІЖИНКА. C’est ca[7]. Нічого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумієте? Не купуйте!
МУЛЕН. О? Він виставить її в салоні, і я вже не зможу тоді купить. Ваша рада…
СНІЖИНКА. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципів, що те, чого хочеш, мусить бути більш за все? Ні? В такому разі — adieu![8] Чорна Пантера не для таких! Фі, жадний!
МУЛЕН. Я вагаюсь між двома родами краси. Полотно і…
СНІЖИНКА. І гроші!
МУЛЕН (сміючись). Гроші — теж краса.
СНІЖИНКА. Фі! Я з вами більше не хочу балакати. Ви розумієте красу?
МУЛЕН. Смію думати.
СНІЖИНКА. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко повертається до дверей на веранду, ляскає в долоні і кричить). Алло! Алло!