В дверях з’являється худа висока постать Я в с о в а. Лице непорушно спокійне, виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очі дивляться ва все спокійно, упевнено, а на Сніжинку — м’яко і віддано. В один же час з дверей вліво виходить Рита і, звертаючись до Сніжинки, говорить.
РИТА. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її лякає.
СНІЖИНКА (щиро злякано). Ах, простіть ради Бога! Бідний мій Лесик! Я йому зробила боляче?
РИТА (м’якше). Він став такий неспокійний.
Янсон підходить і мрвчки стає перед Сніжинкою з спокійним чеканням в лиці.
СНІЖИНКА. Простіть, Рито. Більше не буде. Поцілуйте його за мене. Я, бачите, хотіла тільки показати месьє Мулену красу. Він її розуміє тільки в грошах.
МУЛЕН. Pardon, смію сказати…
СНІЖИНКА. Нічого не смієте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбіф9 і пікантна проститутка — от вся ваша краса. C’est ca, monsieur[9]. Янсоне, ви розумієте красу?
ЯНСОН (спокійно пихкаючи люлькою). Сподіваюсь, що розумію.
СНІЖИНКА. Подивіться, який тут етаж. Рита. Перший, можете не дивитись.
Янсон, не звертаючи уваги, іде до вікна на вулицю, розчиняє й дивиться вниз.
СНІЖИНКА. Скільки футів буде до землі?
Я н с о й. З тридцять.
СНІЖИНКА. Янсоне, ви розумієте красу?
ЯНСОН (спокійно, флегматично). Розумію. Сніжинка. Станьте на вікно і стрибайте вниз.
Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стілець, підставляє й вилазить.
РИТА. Сніжинко, що ви робите? Лишіть. Що за дурниці. Янсоне, злізьте, я не позволяю!
Янсон, не звертаючи уваги, лізе на вікно з люлькою в зубах.
МУЛЕН. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.
СНІЖИНКА. Янсоне! Злізьте. Я згадала одну істину з Євангелія про бісер. Злізьте!
ЯНСОН мовчки злазить, зачиняє вікно, ставить на місце стілець і одходить.
СНІЖИНКА (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей біфштекс хоче купити полотно Білого Медведя! Xa-xa-xal
МУЛЕН (з витонченою і злісною іронією). Не дивлячись на те, що мадемуазель Сніжинка на цьому втеряє.
СНІЖИНКА. Я? О, прошу. Я нічого не можу втеряти.
РИТА. В чому річ? Я нічого не розумію. (До Мулена). Ви справді хочете-таки купити полотно Корнія?
МУЛЕН. З великою охотою, але месьє Корній не продає й не продасть.
Сніжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його — нікчемність. Та і в салон можете не допустити. Гроші — сила.
МУЛЕН. Мадемуазель Сніжинка сьогодні холодна й гостра, як в тундрах Сибіру.
Сніжинка. Скільки ж даєте? Корнію! Ідіть сюди!
МУЛЕН. Я ще нічого не даю… (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабінету?
РИТА. Ви хіба лишили б його у себе?
СНІЖИНКА (іронічно). О, напевне! Через два дні був би уже у Швайцера і продавався б в тридцять раз дорожче!
МУЛЕН. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!
СНІЖИНКА. А особливо в таких, як ваша!
Входять Корній,Блекі Мігуелес. Блек і Мігуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руці Блек.
МІГУЕЛЕС (палко до Блека). Мистецтво мусить відбивати все! А найперш страждання, радість людей! Мистецтво…
БЛЕК (спокійно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом… Може б, ти проявив це страждання…
МІГУЕЛЕС. Вульгарність не одповідь!
СНІЖИНКА. Білий Медведю! Слухайте,продасте ви своє полотно месьє Швайцеру, чи то пак месьє Мулену?
КОРНІЙ (здивовано). Я ніяке полотно не продаю панове… От єсть! Ніякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стінах).
СНІЖИНКА. А це?
КОРНІЙ. Це — в Салон. І воно не скінчене… От маєш. Тут роботи ще… Ха! Ні-ні, месьє Мулеи, тут лучче й не думайте… І не думайте… Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тільки моя! В цьому, мої панове моя, скажу я вам, надія… От…
МІГУЕЛЕС (грізно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месьє, купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви знаєте, що в цьому полотні? Ну? А! Ви, критики! Тут імпресіанізм, реалізм, натуралізм? Правда? Тут — Бог!Розумієте? Ви можете Бога купити? Говоріть!
БЛЕК. Їж кашу, Мігуелес.
МІГУЕЛЕС. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корній продасть його вам. Voila![10]
БЛЕК. Мігуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
Мігуелес машинально бере кашу з казана.
МУЛЕН. Сеньйор Мігуелес більший рояліст,ніж сам король… Але мушу спитати, колись же та продасть месьє Корній своє полотно?
СНІЖИНКА. Із Салону продасть! Ось коли.
МІГУЕЛЕС. Безумовної (Їсть кашу).
КОРНІЙ. Мої панове! Я мушу наперед скінчити його… Наперед треба, знаєте, скінчити. А я не занаю, чи до Салону встигну… Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
РИТА. Зараз лікар прийде, спитаєш у нього.
КОРНІЙ. Ну, от, лікар. От єсть. А полотно стоїть… От і маєте… Салон.
СНІЖИНКА. Ех, Білий Медведю, скували ви себе лікарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з сміливим викликом на Риту). Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси! Правда, сер Блек?
БЛЕК. Yes![11]
РИТА. Білий Медвідь, Сніжинко, так і робить, не бійтеся!
СНІЖИНКА. Так? О ля-ля! Хіба такі вільні? Ха! Вільні трішки інакше виглядають. Ех, славне було колись Запоріжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українців таке військо, яке не знало сім’ї. Це були рицарі війни і краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому віддати. От всім артистам Січ Запорізьку установити. Киями того, хто одружиться.
РИТА (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарів" багато знайдеться.
СНІЖИНКА. Ви думаєте? Ой, ні. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходімте, Янсоне! Мігуелес, не стережіть полотно, все одно продадуть. (Стук у двері з коридору).
РИТА. Ввійдіть.