Входить СНІЖИНКА і говорить Ганні Семенівні:
— Я трохи не замерзла. Добрий вечір. Білий Медведю! (Підходить до нього).
КОРНІЙ. Добрий вечір… Ви були на веранді?
СНІЖИНКА. Вечір такий гарний, я собі гуляла там…
КОРНІЙ (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба… Можна було прямо прийти…
СНІЖИНКА. Я прямо й прийшла.
КОРНІЙ. Ну, все одно.. Тільки… негарно.
Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.
СНІЖИНКА. Що з вами. Білий Медведю?
КОРНІЙ (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо… ці комедії? Мати думає, що ми вже побожеволіли… Сідайте, Сніжинко.
СНІЖИНКА. Сядьте й ви… Тут… на канапу…
Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.
КОРНІЙ (тихо). Знов грає…
СНІЖИНКА. Це той італьянець… Він тільки вночі може грати…
КОРНІЙ. Так, вночі. Вночі — тихо…
СНІЖИНКА. Дуже тяжко. Медведю?
КОРНІЙ. Я стомлений… і порожній…
СНІЖИНКА. Порожній?
КОРНІЙ. Порожній, як… труп. Так мені здається. (По паузі). Я — чужий собі… Так мені здається… От так мені здається, і вже…
СНІЖИНКА. Нічого, знову будете повним… Все буде добре. Медведю… В кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вільним… Як хочете, розуміється…
КОРНІЙ. Не знаю… Нічого, Сніжинко, не знаю…
СНІЖИНКА. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер… Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб’ється вгору… І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
КОРНІЙ. Не треба. Сніжинко, не треба… Я нічого не знаю. І не треба… Потім. Все потім…
СНІЖИНКА. А я думаю, що не потім, а зараз… тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит… Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
КОРНІЙ. Не говоріть так. Сніжинка.. Не треба… Негарно.
СНІЖИНКА. Через що?
КОРНІЙ. Я не знаю.. Негарно, і все… Так мені здається… І не в тому річ… Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик… Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге… А, друге єсть, друге.
СНІЖИНКА. Що ж друге? Рита?
Корній мовчить.
СНІЖИНКА. Рита, Медведю?
КОРНІЙ. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати… Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть… Я знаю, що так не можна, а як?
СНІЖИНКА. Що "так"?
КОРНІЙ. Так, як було… А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита… Вона інакше не скаже.О вона не скаже… Ні-ні, вона не може сказати інакше… Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А то вже ні… І вона права. Вона права… А я теж правий.. Хто ж винен. Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!
СНІЖИНКА. Ви розійдетесь тепер?
КОРНІЙ (здивовано). Хто?
СНІЖИНКА. Ви і Рита.
КОРНІЙ. Як розійдемось?
СНІЖИНКА. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
КОРНІЙ. Не знаю… Я цього, власне, й не знаю… Я тепер нічого не знаю… Ох, як стомився ж я! І все таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко… Чуєте, як грає? А тихо як… Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно… Щось буде. Побачимо…
СНІЖИНКА. Ви з нею говорили?
К о р и і й. Ні, ми нічого не говорили… Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує… Ну що ж. Побачимо… а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба. Сніжинко? Як?
СНІЖИНКА. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію… А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім’ї. Він — жрець. От і все!
КОРНІЙ (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні… Ні, Сніжинко…
СНІЖИНКА. Ні, так!
К о р и і й. Ні, він буде… не цілий… Не цілий… Так я чую. От чую, і вже…
СНІЖИНКА. А так цілий, коли дає себе сім’ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
КОРНІЙ. Ні, і так не цілий…
СНІЖИНКА. А як же?
КОРНІЙ. Ага… От то і єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо.. Форми нові треба… Це — вічне. Сніжинка.. Вічне. Тут уже… годі.. А форми не ті… От і єсть. От і душать, от і стискують… А як інакше? (Ніби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні… А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть… І вже…
СНІЖИНКА. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв’язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?
КОРНІЙ. Чого Рита? Того, що… (Довго мовчить). Не знаю…
СНІЖИНКА. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита — для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!.. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча… хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий. Білий. (Стає на коліна перед ним). Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?
КОРНІЙ. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз… Не треба.
СНІЖИНКА (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Любите?
КОРНІЙ. Я не знаю. Сніжинко, не знаю…
СНІЖИНКА. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв’язь з нею, що не можете порвати? Так?
КОРНІЙ. Не знаю ж. Сніжинко! Я чую тільки, що… що… порвалось щось. А що? Не знаю… Може, вона знає?
СНІЖИНКА. А вона це чує? Чує?
КОРНІЙ. І вона чує… А може, й не чує… Може, й я нічого не чую… Не знаю. Сніжинко. Не треба, не зараз… Потім. Все потім… Там ще Лесик.
СНІЖИНКА. Лесика вже немає. Зв’язь порвано.
КОРНІЙ. Не знаю… Може, й порвано. Може, це й єсть…
СНІЖИНКА (благаючи). Бідний Медведю, ходім зо мною! Ходім, Медведю… Ходім зараз, я боюсь за вас… Я боюсь. Пантера дужа… Вона не пустить вас…
КОРНІЙ. Ні, я не боюсь… нікого, а тільки… себе. От іменно себе.
СНІЖИНКА. Медведю, Білий прекрасний…