Сніжинка виходить на веранду, а Ганна Семевівна — в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.

СНІЖИНКА (визираючи із дверей тихо). Мігуе-лес!
МІГУЕЛЕС. Що?
СНІЖИНКА. Ви її довше не пускайте додому.
МІГУЕЛЕС. Добре.

Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять РИТА  й  ГАННА СЕМЕНІВНА.

РИТА (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
МІГУЕЛЕС. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а… одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз…
РИТА. Це дуже неприємно. Шкода…
МІГУЕЛЕС. Ця особа — ваша подруга Аня Смирнова.
РИТА (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
МІГУЕЛЕС. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора…
РИТА.” Сьогодні вранці й дуже хвора"… (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить… Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж…
МІГУЕЛЕС. Ваша подруга, Аня Смирнова…
РИТА. Ну?
МІГУЕЛЕС. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може… Щоб ви прийшли до неї…
РИТА. Ах, так-так… Зараз?
МІГУЕЛЕС. Зараз.
РИТА. Я не можу зараз… І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.
РИТА (здавлює голову). Чекайте… Мені трохи голова болить і здається все сном… Ви говорите… Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?
МІГУЕЛЕС (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти…
РИТА. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.
МІГУЕЛЕС. Її знайомий — мій приятель… І, словом, я знаю…
РИТА. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так… Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго… Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею… Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і… дещо зроблю. Почекайте… Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась… Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж… Ми мусимо спішити…
МІГУЕЛЕС (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію…
РИТА. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз… Я дуже рада, що так… що приїхала Аня, я її давно не бачила… Дуже дякую… Я зараз… (Біжить до себе).
МІГУЕЛЕС (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро… Я каюсь, що взяв її на себе.
ГАННА СЕМЕНІВНА (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію… Але ви додержте вже до кінця.
МІГУЕЛЕС. Я не знаю, чи зможу довго… Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона… В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє… Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас. Що ж робити?
МІГУЕЛЕС. Я на це готовий… Але я не думав, що це так трудно буде…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну, якось уже…

Виходить Рита одягнена.

РИТА (піднято говорить). Ну, я можу… (Зо нею виходить Карній, лице сіре, стомлене, тупо — суворе). Корнію! Ти ж пам’ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?
КОРНІЙ. Я сказав. Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.
РИТА (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде…
ГАННА СЕМЕНІВНА (несміла). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись…
РИТА. Ні-ні!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?
КОРНІЙ. Та сказав же. Рито…
РИТА. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?..
МІГУЕЛЕС. Недалеко.
РИТА. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса). Ходімте.
МІГУЕЛЕС. До побачення! (Виходять).

Корній ходить в задумі по хаті.

ГАННА СЕМЕНІВНА (обережно зупиняючи його). Нію!
КОРНІЙ. Що, мамо?
ГАННА СЕМЕНІВНА. Годі журитись, сину… Не можна ж так уже…
КОРНІЙ. Я, мамо, не журюсь.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте… щось думаєте… Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти…
КОРНІЙ (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде… А, так не буде…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Як "так"? Як же це "так" ?
КОРНІЙ. Так, як була… Як було… Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти і говориш, сину?
КОРНІЙ (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Так віки було, сину.
КОРНІЙ (так само). Ага, от то і єсть, що віки.І От то і єсть… |
ГАННА СЕМЕНІВНА (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі.. голова болить? |
КОРНІЙ. Буде, мама.. Я нічого не знаю. От і вже… Я зараз нічого не знаю… Я знаю, що єсть два… ні, три трупи в хаті.. От це я знаю…
ГАННА СЕМЕНІВНА (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де? |
К а р н і й (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось… Ну, і годі, мамо. Годі… Ідіть до Лесика… Я хочу сам побути… Мені болить голова… Я хочу трохи спочити… Трохи спочити. От іменно… спочити б трохи… А там… Ну, йдіть, мамо, йдіть…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Нію… Тут хоче тебе бачити Сніжинка… Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці… голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так…
КОРНІЙ. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку… Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого…
ГАННА СЕМЕНІВНА. Так я скажу їй… (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).