Найда був письменний і знав не тільки церковне, а й світське письмо, а в ті часи то було рідкістю, і тому, крім доручень в роз’їздах, він почав виконувати ще при Мельхіседеку й обов’язки писаря. Це ще більше зблизило його з настоятелем. Мельхіседек і раніше, відвідуючи Печери, оцінив серце й розум молодого послушника, який з переконання покинув мирську суєту для молитов і подвижництва в ділах церкви, гнобленої і занепалої, а тепер, узнавши його ближче, полюбив всією душею і зробив повірником своїх таємних дум і бажань. Найда, з свого боку, платив за сердечне довір’я архіпастиря палкою вдячністю і високою любов’ю. Він би й на мить не задумався віддати за нього своє життя.

Мельхіседек завів тепер, у зв’язку з подіями, що назрівали, діяльне листування з переяславським єпископом Гервасієм та єпископом білоруським Георгієм Кониським, який перебував саме в Варшаві і клопотався також справами дисидентів.

Оскільки вища ієрархія була знищена в Руському краї, котрий був під гнітом Польщі, то за висвячуванням в ієреї і навіть в диякони доводилося звертатися до вищого духівництва Російської держави. У цьому найбільшу допомогу подавав переяславський єпископ, але користуватися нею було вельми нелегко: польські власті ловили перебіжчиків на кордоні, віддавали їх на тортури й навіть карали на смерть, а тому потрібно було багато хитрощів і одчайдушної відваги, щоб висвятитися й живим повернутись додому. Раніше, як ми вище сказали, цьому горю частково допомагали молдавські владики, але вони висвячували на священиків без перевірки знань іноді людей навіть зовсім неписьменних, і Мельхіседекові доводилося спершу навчати їх письма й служби божої, а потім уже просити Гервасія затвердити їх. Тепер же, внаслідок протекторату Росії, відкривалася пряма дорога, хоч і утруднена все ж таки шляхтою, до переяславського єпископа Гервасія.

З приводу цих висвячувань писав часто Гервасій, а Кониський повідомляв про наслідки своїх особистих клопотань при варшавському дворі, і кожне його послання приносило все більше й більше радісних вістей; в останньому листі Кониський повідомляв, що король уже зважився видати декрет, яким дисиденти визнаються державною владою і урівнюються в правах з католиками та уніатами. Ця звістка викликала в Мотронинському монастирі щиру радість і піднесений настрій. З цього приводу було відслужено урочистий подячний молебень, на радісний дзвін якого відгукнулися й церкви навколишніх сіл, сполохавши тим уперше спантеличених ворогів.

Був жаркий червневий день. Сліпучі потоки світла падали майже прямовисне з безхмарної височини й обливали Мотронинську гору з монастирем і неозорий навколишній обшир яскравим сяйвом. Глибоко внизу виблискували своїми маківками величні шатра зелених масивів і, зливаючись у хвилясте безмежжя, творили чудову картину.

Темні тіні скрізь позбігали до самого коріння, і тільки щілини ярів та кам’янистих круч згори здавалися страхітливими чорними зміями.

Було душно й тихо. Навіть на верхівці гори не відчувалося свіжого вітерця, і тільки по легких тінях, що тремтіли на зелених склепіннях, та по іскрах, які подекуди спалахували смарагдами, можна було догадатися, що легенький подих ледь помітно ворушив листя.

Та, незважаючи на задушливу спеку, в келії архімандрита було прохолодно.

Єдиний кам’яний будинок, у якому містилася келія та ще два покої настоятеля монастиря, зовсім тонув у зелені невеликого садка, що оточував із східного боку церкву. Товсті, масивні стіни не пропускали всередину зовнішньої спеки, а вузькі, високо прорізані вікна, затінені переплетеним гіллям, не давали пробиватися в келію яскравому промінню, а тому в ній стояло приємне напівсвітло, що лягало м’якими зеленими тінями на стелю. З висоти склепіння келії спускалася маленька, на три свічки, люстра, а в правому од вікна кутку височіло розп’яття, обабіч якого висіли образи Кирила та Мефодія — перших просвітителів і насаджувачів православ’я.

Біля вікна стояв Найда й читав допіру одержане від Гервасія послання. Мельхіседек сидів проти вікна в високому дерев’яному кріслі, спершись ліктями на коліна й схиливши на руки голову. Поруч нього, склавши на патериці руки, сидів у такому самому кріслі сивий намісник Єлпідифор. А коло дверей, одкинувши голову й спершись на одвірок, стояв атлет у чорній рясі й клобуці без воскрилій; то був брат Мельхіседека архідиякон Аркадій. Молоде, гарне обличчя його, з невеличкою чорною борідкою, відбивало гру почуттів, які його хвилювали, а темні очі горіли енергією, інколи спалахуючи вогнем. Найда вимовляв кожне слово послання виразно, повільно, немов бажаючи вдуматися в таємний його смисл, а слухачі жадібно й нетерпляче ловили їх, не порушуючи жодним словом читання.

— Хай буде, господи, ласка твоя над нами! — вигукнув, зводячи вгору руки, Мельхіседек.

— І хай прийдемо ми до тихої пристані від бур і напастей! —додав тремтячим від хвилювання голосом Єлпідифор.

Далі єпископ писав, що він бачить перемогу православ’я не тільки в тому, що дечого вдалось домогтися у короля польського і на сеймі, але і в тій щирості, з якою уніати, що відпали від православної церкви, знову прилучаються до православної єпархії.