Дмитро Іванович приїхав на Станцію Ерастівка, вийшов з поїзда і пішки пройшовся до маєтку Бродського, що за п’ять кілометрів від станції Ерастівка.

Бродський зустрів гостя холодно і насторожено. Він уже знав Яворницького й догадувався, що його приїзд до маєтку не обійдеться без того, щоб чимось не поступитися.

— Яким це побитом, Дмитре Івановичу, ви забились у наш край? Що привело вас до мене? — примруживши очі, поцікавився Бродський.

— Могили та кам’яні баби приведи мене сюди. Бродський зразу ж нахмурився. Але Дмитро Іванович знав одне дошкульне місце в цього пана — його шанолюбство. Цим він і скористувався тепер.

— А чого це вас, Дмитре Івановичу, тягне на мої степи, хіба могили виросли тільки на моїй землі? Вони ж є і в інших краях!

— Що правда, то правда — є, але там немає таких господарів, як ви. Я вважаю за краще звернутися до вас — людини тямущої, свідомої, культурної, яка вміє шанувати пам’ятники минувшини і, розуміється, допоможе в археологічних дослідженнях могил. Як ви на це?

— Так я й знав. Ну що ж, беріть копачів та розкопуйте отут, поблизу маєтку, дві могили, — неохоче погодився господар степу.

Дмитро Іванович подякував і другого дня зранку, поки Бродський ще не передумав, почав розкопки.

У могилах знайдено кістяки, стрілочки, наконечники списів, луків, залізні речі.

Бродський і сам любив старовину. Тому час від часу приїздив на баскому вороному жеребці й уважно розглядав викопані там речі.

На другий день розкопок археологові пощастило. Дмитро Іванович знайшов найдорожчі речі — не золото, не діаманти, а кам’яні форми — виливниці, призначені для литва бронзового знаряддя, яким у давні часи користувалися люди. Та недовго вчений милувався цією знахідкою, бо про неї зразу ж дізнався Бродський; він немов з-під землі з’явився біля могили.

— Ану, Дмитре Івановичу, покажіть виливниці. Археолог неохоче показав рідкісну знахідку. Бродський узяв її до рук, цмокнув язиком, оглянув, а потім категорично сказав:

— Ці виливниці я заберу собі, а все інше, що ви знайдете, — беріть у музей.

— Як це собі? — здивувався археолог. — Це ж музейний скарб!

— Земля моя, могили мої і те, що в могилах, — теж моє. Отож буде так, як я сказав.

Нахабство поміщика обурило вченого. Яворницький одразу ж припинив розкопки й пішов порадитися до свого доброго приятеля Павла Федоровича Тушкана — директора дослідної станції і середньої сільськогосподарської школи, яка була на землі Бродського.

— Біда, Павле Федоровичу, — розводив руками Яворницький.

— Що сталося, яка біда?

— Та як же, — бідкався археолог, — супостат Бродський забрав викопані кам’яні формочки для литва. Як вам це подобається?

— Ви не хвилюйтесь. Я спробую вплинути на нього, може, він поверне до музею. А поки що, мій друже, спочиньте, а я тим часом розповім вам про свої мандрівки до поміщиків. Хочете?

— Будь ласка, послухаю: ви мені обіцяли викласти всі подробиці, слухаю.

Агроном Тушкан, щоб вибрати підхоже місце для школи й дослідної станції, відвідав багато поміщиків, оглянув їхні землі, ставки, ліси. Про свої враження від цих зустрічей він докладно розповів Яворницькому. Типи й характерні риси поміщиків, про які він розповів, наштовхнули Дмитра Івановича на думку написати книжку «Поміж панами».

В цьому художньому творі Яворницький показав цілу галерею поміщиків і земських діячів, замінивши їхні справжні прізвища. Це був суворий вирок устрою, що породив і виховав цих не потрібних світові людей, які знали тільки карти, горілку та розпусне життя.

Розпрощавшись з Тушканом, Яворницький повернувся до Катеринослава. З думки не йшли виливниці. Він узяв перо й написав до Бродського листа. Яворницький просив його передати музеєві виливниці хоч би на час, щоб зробити з них копії. Але той категорично відмовився виконати прохання.

Згодом з приводу цього Дмитро Іванович послав до Тушкана листа, в якому виклав свій гнів і обурення. Ось кілька рядків з цього листа.

“Любий і дорогий куме, Павле Федоровичу! Так паскудний Бродський і не дав мені камінців для того, щоб зробити з них моделі! Нехай же він, анахтим, підкладе їх собі під боки в труну на той світ! Зате я дуже радий, що побував у Вас, бачив Вас, балакав з Вами і одібрав од Вас коштовний лексичний матеріал. Із Вашого «Словничка» я узяв у свій більше ста слів, яких не було ні в словнику Грінченка, ні в моєму власному…

2/VII 1914 p.  Усією душею Ваш Д. Яворницький”[37]

Боротьба за виливниці тривала. Після довгої сварки й умовлянь з боку Тушкана і Яворницького поміщик мусив поступитись. Він нарешті віддав виливниці, щоб тільки зняти з них копії. Яворницький забрав оригінали виливниць і зразу ж виставив їх у музеї.

Хоч як приндився й казився Бродський, але ні оригіналів, ні копій цих формочок він уже не одержав. Вони назавжди лишилися в музеї.

Під цими виливницями появився напис: «Знайдені Д. І. Яворницьким при розкопках могил біля ст. Ерастівки».