«Шановний пане Магденко! — писав Яворницький. — Щиро дякую вам за те, що виконали свою давню обіцянку — подарували козацькі штани музею. Д. Я.»

Другого дня широкі червоні запорозькі штани були вже в музеї. Передбачливий Яворницький надрукував у місцевій газеті подяку панові Магденку за те, що він «з власного бажання» приніс у музей і подарував запорозькі штани.

Проводячи екскурсію по музею, Дмитро Іванович частенько розповідав історію придбання цих штанів.

— Гляньте! — казав він. — В оці штани влізе ціла гарба кавунів!

А на дозвіллі не обходив і подробиць.

— Магденко образився на мене, хотів був у суд подати, та побоявся: адже всі тоді дізнаються, що пан залишився на березі без штанів. Та й з газети люди вже довідалися, що штани пан сам приніс до музею як дар. Отже, судові тут і робити нічого було.

Тепер у музеї був жупан, якого Дмитро Іванович раніше дістав у князя Урусова, і штани — повний комплект одягу запорозького козака.

В архіві музею багато зберігається афіш, з яких видно, що Яворницький часто виступав з лекціями на концертах кобзарів, перед селянами, робітниками та вчителями.

Одного разу я спитав його:

— Скажіть, Дмитре Івановичу, ви свої лекції про запорожців читаєте по писаному, чи як?

Замість відповіді Дмитро Іванович розповів про один конфлікт з губернатором В. В. Якуніним. У Катеринославі зібралися вчителі земських шкіл. Вони забажали, щоб професор Яворницький розповів їм про славних запорожців. Для такої лекції треба було мати дозвіл губернатора. Довелося Дмитрові Івановичу йти до губернатора.

— Дозвольте мені прочитати для вчителів лекцію про запорозьких козаків.

Губернатор насторожився:

— Покажіть ваші тези, про що будете розповідати.

— У мене їх немає. Я ніколи не виступав за тезами.

— А як же ви без них читаєте лекції?

Дмитро Іванович розгорнув свого портфеля, витяг звідти широченні запорозькі шаровари й потрусив ними перед самим губернаторським носом:

— Ось мої тези! З них я читаю публічну лекцію. Губернатор здивовано вилупив очі на незвичайні «тези». Він не знав, як йому повестися, — дати дозвіл чи ні? Але Яворницький напосідав на своєму. Він доводив, що вже прочитав сотні лекцій з цими «тезами».

Повагавшись якусь хвилину, губернатор дав-таки згоду, але застеріг:

— Читайте, тільки глядіть, щоб у тих шароварах не було політики!

Але в своїх лекціях Яворницький завжди додавав щось таке, що губернаторові й поліції було не до смаку.

НАЩАДОК ЗАПОРОЖЦІВ

Ларивон Омелянович Подолинний, який жив неподалік від Д. І. Яворницького і весь час працював у музеї як слюсар, розповів, як йому довелося бути свідком теплої зустрічі професора Яворницького з відомим борцем Іваном Максимовичем Піддубним[22].

— Дивлюсь, до моєї хати наближається велика, кремезна людина — в капелюсі, з палицею в руках. Порівнявшись з моїм будинком, незнайомий спитав:

«Скажіть, будь ласка, де тут живе професор Яворницький?»

«Ходімо, покажу».

Я повів незнайомого до професора. Натиснув кнопку. Біля дверей появився Дмитро Іванович. Він, напевне, чекав уже гостя, бо весело вигукнув:

«А, козарлюга прибув! Моє шанування!» — Обидва дружньо обнялись і тричі поцілувалися. В обіймах велетня Піддубного Дмитро Іванович видавався наполовину меншим. Це була радісна, бажана зустріч ученого з борцем.

І. М. Піддубного Дмитро Іванович добре знав, бо слава борця-чемпіона неслась тоді по всьому світі. Адже недарма його вважали за непереможного борця в світі.

Знав Дмитро Іванович і те, що І. М. Піддубний — нащадок запорозьких козаків.

Історія розповідає, що один з Піддубних бився у війську Петра Першого з шведами, в роду Піддубних і тепер згадують цього предка. Коли Мазепа пристав до шведів і вісім тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком пішли на з’єднання з військом Карла XII, козак Піддубний не захотів порушувати дану свого часу присягу і перейшов до росіян.

Дмитро Іванович вбачав у Піддубному справжнього звитяжця, що був гордістю нашої Батьківщини.

Гостював Піддубний у Яворницького кілька днів. Щодня вони вдвох ішли в музей, де Дмитро Іванович водив гостя по залах і показував йому старовину. Особливо затримувався він на історії запорозьких козаків. Будучи в запорозькому відділі, Дмитро Іванович ніколи не пропускав листа запорожців до турецького султана.

— Це були такі силачі, як і ви, Іване Максимовичу.

— Та й ви, Дмитре Івановичу, не з слабких.

— Е, була колись сила, як мати на руках носила! Незабаром після візиту Піддубного до Яворницького в музеї з’явилася картина М. Струнникова, на якій був зображений І. М. Піддубний. Цей портрет і досі перебуває в музеї.

Пензель Струнникова вже не вперше змальовував запорожців. У будинку Д. І. Яворницького можна побачити його картини «Тарас Бульба з синами в поході», «Козак напідпитку», в музеї — «Козак в бою».

Струнников зобразив І. М. Піддубного на повний зріст. 3 приводу цього художник писав до Яворницького: