У Великопольщі на пруській границі, над річкою Просною під Калішем у неділю або в свято стрічаєте ви парубків: на них суконний жупан, чисто такий, який носять на Україні; на головах смушеві сиві високі шапки з маленькими суконними чорними вершечками, а зверху пришиті червоні стрічки якраз так, як пришивають на весіллях на Україні в Київщині стрічку до шапки бояри. Нас так вразила ся схожість, що нам здалося, що то українські бояри десь в Київщині вертаються з весілля. Тим часом у сьому краю чоловіки скрізь здебільшого носять на головах німецькі картузи. І рядом з парубками, бачимо, йдуть великопольські молодиці в синіх суконних юбках з викладчастими широкими комірами, зовсім у таких, які носять молодиці в Київщині та на Волині, де сі юбки звуться на Україні жупанами або юбками з вусиками, себто з чорними шнурками, нашитими ззаду по лініях розрізів звісного сіртука. І сей характерний костюм разом переносить нашу думку на Україну… Цікаво знати, як широко розповсюднений сей костюм у Великопольщі, в самому осередку Польщі, між тим як скраю Польщі на сході мазури, прилягаючі до українців по усій їх етнографічній границі, носять звісні кожному угласті конфедератки з чотирма ріжками. На кракусах бачимо звісний краківський жупан з полами, підбитими чорною або білою матерією, а седлецькі мазури всі носять сірий чисто німецький довгий до п’ят сіртук з ґудзиками на грудях і ззаду. За кракусами та мазурами йде смугою висока галицька та седлецька русинська смушева шапка, котра в Седлецькій губернії з синім суконним верхом, а ззаду розрізана надвоє, так що кінці, неначе вуха, відстають від шапки і звішуються вниз. А далі за Брестом врізується клином аж до Житомира повстяна маґерка, білоруської форми, тільки темно-рудого кольору; ся маґерка в Овруцькому повіті вже біла, так що овруцький українець, при мові чисто українській, своєю білою свитою та маґеркою схожий на мінського білоруса, що за Припетю вже він дзекає по-білоруському.

Українські добровольці, що побували в Сербії і бачили сербські оселі та хати, писали, що сербські хати та двори зовсім схожі на українські: перед хатами в квітниках під вікнами садять навіть любисток, руту та м’яту, а в хатах перед образами висять паперові голуби на ниточках, причеплених до стелі, зовсім на український лад. Двір, забудування, хата в сербів місцями, як писали добровольці, такі схожі на українські, що можна було помилитись, приймаючи сі господарські обставини за українські. Дівоцький болгарський убір знов дуже схожий з убором українських дівчат: на головах вони носять вінки з квіток і такі самі шерстяні хвартухи чи попередниці, тільки ще пістрявіші, ніж українські, носять такої самої форми запаски чи плахти. Сі болгарські запаски чи плахти, картаті з взорцями на квадратики, так схожі з українськими, що вони на Басарабіі і навіть у Києві продаються на базарах як українські плахти і вживаються як шерстяні килимки, їх привозять з Болгарії і розносять на плечах та продають по українських городах, мішаючи з місцевими українськими виробами. І ще цікавий факт, що кольори сих болгарських плахот ближчі не до південнокиївських, де плахти темніші, а до північноукраїнських поліських, чернігівських та могилівських з кольорами яснішими, червонуватими та білуватими… Знов на Дністрі коло Бендер нам траплялось на колоністах болгарах бачити довгі свити, як от наші звісні кобеняки чи киреї, облямовані й обшиті на стані й на краєчках піл вузькими синіми стьожечками. Ся розмальована болгарська свита знов пригадала нам розмальовану свиту галицьких русинів, тільки в Галичині вживаються для обшивання стьожки не сині, а червоні. Смушеву чорну шапку високу, трохи гостроверху, яку носять українці на Подолі та на Басарабії, вживають і болгари. Типічну українську білу хатку з вікнами на чотири шибки нам траплялось бачити і в Великопольщі на пруській границі, між звичайними хатами в Польщі з вікнами на шість шибок, і навіть з вікон вагона ми заглядали її в Псковській губернії.

Українська пісня йде на північ далі чистої української етнографічної границі. Зі збірників білоруських та чорнорусь-ких пісень Шена, Романова, Безсонова, Запольського, Зінаїди Радченко, Янчука – ми бачимо, що в середній Мінщині, в Віленщині та в південній Могилівщині йде майже вся лірична пісня, колядка, щедрівка й приказка, навіть весільна пісня чисто українська; а далі на північ Білорусії її ще набереться добрих дві третини, і тільки за Зхідною Двіною до епічних форм та віршів української пісні цікаво примішуються й приплітаються епічні форми й вірші великоруської не рифмованої пісні. А далі на північ у Новгородській, Вологодській, В’ятській губернії розсипались у великоруській мові чисто українські слова з характерним українським "і" замість "" – геть аж до Білого моря і до Уральських гір. Сю зміну "" на "і" ми бачимо і в хорватів.

Так-то ми бачимо, приклавши метод порівнюючої етнографії, сказати б, тільки летом, кидком ока, що етнографічні прикмети української раси розкинуті далеко ширше від самої границі української раси, – що вони, як тоненькі корінчики, розкинулися широко кругом України поза її етнографічною границею, йдуть далеко й надто далеко кругом неї, і сі прикмети такі, котрі становлять у самій Україні дуже виразні й оригінальні відміни української народности та національности. Се все показує, що українська національність давня, самостійна, самобутня, коли характерні прикмети її ми примічаємо й тепер у далеких від неї краях слов’янщини, розсипані на далекому й широкому просторі, неначе радіуси. Тут ми бачимо не мертву літопись на мертвій мові, – хоч і в мертвих літописях багато слідів українського язика, – тут ми бачимо цікаву живу літопись, з живими формами української національности, котрої ніякі переписчики та орударі винародовлення не мають змоги й сили попсувати. І нам чудні забаги, наприклад, польських шовіністів і їх претензії на полонізацію українського плем’я, сього нібито паростка польського плем’я, сього паростка, котрий вдвоє більший за саме польське плем’я, не прилічуючи до нього навіть білорусів та чорнорусів. Чудними здаються нам забаги на "обрусеніє" України великоруських слов’янофілів і їх усякі теорії, гадки та вигадки, не маючі навіть ніякого научного ґрунту.