Рух став небезпечний для Польщі. Але, що вона була сама безсильна і надто занята иньшою війною, тож звертала ся більше разів до московського царя Петра, аби поміг приборкати Українцїв.

І бачимо тут наглядний примір історичний, що сотки разів повторяв ся в нашій минувшинї, тай нинї не трудно його нераз добачити. Польща й Москва, два тяжкі неприятелї з зовсїм суперечними інтересами, подають собі спільно руку, коли йде о здавленє грізного сусїда, укр. великана.

Приступив тут ще до роботи проти Палія гетьман лїво бережної (московської) України, Мазепа. Він бояв ся, що як Палій розворушить нарід до повстаня не лиш по правім, але й по лївім боцї Днїпра, то готов нарід його самого скинути з гетьманства, а вибрати гетьманом Палїя. Бо треба знати, що нарід не любив Мазепу за його шляхотсько-аристократичні погляди. От і Мазепа починає обмовляти Палїя перед царем, а в кінци підступом зловив його і віддав цареви в руки.

Увесь біль і уся лють народа звернула ся проти Мазепи за те, що він підступним способом відобрав народови його любимця, геройського проводира. та щирого демокрота народолюбця. Богато народних пісень прегарно оспівує ту хвилю арештованя Палїєвого і в них Мазепа прозиваний »проклятим псом« та подібними словами. Ось одна пісня:

»Ой із-під річки та із-під Лиману
та вітер повіває.
Там Мазепа Палїя Семена
на охоту взиває:
»Ой прибудь, прибудь. Палїю Семене
на охоту до мене.
Ой не буде, Палїю Семене
тобі кривди від мене«.

Оттак Палїй не перечуваючи нічого лихого, прибув до Мазепи. Гетьман його приймає та наповає. Аж тут;

»Ой, як крикнув проклятий Мазепа
та на свої улани:
»Возьміть, возьміть Палїя Семена
та збийте в кайдани!«
Ой збили Палїя Семена,
та вкинули в темницю.
Сам поїхав проклятий Мазепа
аж до царя на столицю.
»Ой чолом, чолом, найяснїйший царю,
превеликая сило,
Хоче Палїй на тебе руку підняти;
а Москву в пень спалити«.

То очевидно була брехня, а Мазепа видумав її лиш на те, щоби обмовити Палїя перед царем і позбути ся його. Тому й питає ся царя:

»Дозволяю ся найяснїший царю
йому з плечий голову зняти«.
»Не велю-ж я йому з плечий голову зняти,
велю в Сибір ізослати«.

Оттак заслано улюбленого народного проводира в далеку Сибір аж над ріку Єнисей, там де темні бори, вічні снїги, де живої людини на лїк не найдеш. І промучив ся там Семен Палїй за своє народолюбство цїлих пять років. Доперва коли Мазепа, відступивши від царя, став в купі зі Шведами Москву воювати, загадав цар відкликати Палїя, щоби тим приєднати собі український нарід тай придбати самого Палїя до помочи проти неприятеля.

От і явив ся до царя Семен такий старий та оброслий, борода по пояс, а ізмучений в каторзї —— Боже! Цар з ним поздоровкавсь, тай став просити прощеня. Каже: »Прости мене, Палїю! Я тебе обидив«. —— Бог тебе, царю простить, а я прощаю«.

»Ну Палїю Семене«, каже цар, »чого ти тепер від мене хочеш? Чи великого панства, чи золота, чи що?« А він каже: »Щож, царю? Я буду просити —— одну річ подаруй менї!« —— Що таке? Кажи!« —— »Не пльондруй, каже, України«. »Ну, каже цар, для тебе дарую!«

Але цар, як звичайно, не дотримав слова. Вправдї по війнї Палїй вибрав ся у Хвастів, кінчати розпочате дїло, але швидко він побачив, що цар потайки ладить ся відступити правобережну Україну раз на все Польщі. Супроти того Палїй став порозумівати ся з Туреччиною, але й тут не вело ся і серед гірких розчаровань задумав старець »лихом недоби-тий« перебути послїдні хвилї житя в Межигорськім монастири коло Київа.

Се було звичаєм у Запорожців, що неодин лицар, вславивши ся у геройських борбах з Турками-бісурменами та з шляхотською Польщею, вступав на старі лїта у монастир спасати душу. Межигорський монастир повний був таких козаків-черцїв. Такий сивий козарлюга, прощаючись зі світом, прощав ся також зі славним Сїчовим товариством, бенкетував у послїдне з братчиками-козаками, та вони його від так відвозили під браму монастиря.

Подібно і про Палїя співає Тарас Шевченко в гарній поемі »Чернець«. У Київі на подолї посуває ся вулицями громадний похід. Музика грає, козацтво витанцьовує, а на передї Семен Палїй у червоних штанах оксамитних матнею мете, гуляє, аж встає курява, та ще приспівує наче молодий козак. І так:

»Аж до Межигорського Спаса
Протанцював сивий,
А за ним і товариство
І весь сьвятий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: »Пугу, пугу!…
Привітайте сьвяті черцї
Товариша з Лугу!«
Сьвята брама одчинилась, —-
Козака впустили:
І знов брама зачинилась,
На вік зачинилась
Козакові«.

В монастирі Семен Палїй не довго ще проживав, не довго згадував молоді лїта та молив ся за Україну. Року 1710. розстав ся з житєм найлїпший може та найщирійший проводир в тик незвичайно сумних часах української руїни. Погиб чоловік, що мав найкращі гадки і так гарно взяв ся був переводити їх в діло; але вороги України стали бояти ся його, а свої позавидували йому. І всї ті темні духи подали собі руки і зловили та знищили народного борця в самих починах його патріотичних, народолюбних змагань!

Полягла козацька голова,
як від вітру на степу трава:
але слава не вмре, не поляже«.

І справді Семен Палїй, народний герой до нинї живе в памяти українського народа. Народ славить його та банує сердечно за своїм любимцем проводирем.

»Ой ти, Семене, Семене Палїю,
ти преславний козаче,
за тобою Семене Палїю,
та вся Україна плаче«.

І розказує собі нарід на Українї, що Палїй і тепер десь живий, і як Господь йому велїв, міняє ся як місяць: старіє і молодїє.