Оттак було і в тих тяжких часах перед 200 роками з на кладом. Український великая, що колись був пострахом Ту релчпни, Польщі й Москви, нин’ї лежав під ногами тих воро гів, і навіть не годен був рушити ся до оборони. Власні його діти блукали безрадні. а гетьмани пішли на службу чужим богам, або боронили лиш своїх інтересів.
Але прецінь і на тім темнім шклї появляюгь ся від часу до часу світлі постаті’, виступають люди зі щирими демократичними поглядами та більшими спосібностямп організаторськими; стають на передї народа проводирі, що більше або менше успішно підносять поломаний прапор Хмельницького і борять ся чесно і завзято за предківську славу та добру долю України.
До тих визначних народних лицарів з тих часів належить і Семен Палїй. Його імя світлими красками записане в сумній історії »Руїни«, а й у народа живе в памяти по нинїшні часи в численних піснях і переказах.
Семен Палїй родив ся на Україні в Батуринї по р. 1650. По батьках звав ся він властиво Гурко, але пізнійше козацьким звичаєм прозвали його--Палієм, чи то від того, що палив панські замки, чи тому, що мав бороти ся раз з самим чортом, вицїлив в него і чорт займив ся полумінью. Так бодай розказував собі нарід про сего бравого козарлюгу.
Про молоді лїта є далі такий народний переказ: Семен був панським козаком, і на його очах мучили та гнобили українське хлопство. Не стерпіла добра душа такої наруги. Семен утїк у сьвіт. з твердою постановою, відомстити мучителям і вигнати з краю. Іде, і все думає одну думку: якби Го сподь Бог поміг йому сповнити великий замисл. Так ідучи, утомив ся він і сїв під дубом; сїв відпочити тай так уснув. І снить ся йому ангел немов питаєть ся: »чого ти, Семене хочеш від Господа Бога?« —— »Щоби він дав мені шаблюку«, відповів Семен: »я очистив би сей край від усякої погани«. —— »Буде по твоїй волї: Бог дасть тобі шаблюку й огонь, а люди прозвуть тебе Палїєм«, —— сказав ангел і відійшов. Здрігнув ся Семен, почувши в руці щось холодного. »Чи ее не гадюка?« і схватив ся на ноги. А шаблюка гак і відскочила —— полискуєть ся. Перехрестив ся козак, подякував Богови і справді небавом став воювати —— очищати край від всякої погани.
От і відправив ся Палїй в Запорожську Сїч, у славне брацтво козацьке і тут швидко вславив ся, та став навіть кошовим атаманом над усїма козаками. Козацтво його шанувало а нарід, зачувши про його геройські подвиги, став уважати його »характерником«. Так ішли вісти, що Палія ніхто не може побідити, анї взяти в полон, а куля його не береть ся. Та й не дурно так було, бо він прецінь »ангельським чином воював«. Таж він шаблюку дістав від самого ангела; а була во на така тяжка, що як який козак провинить ся, то атаман Па лїй за кару заставить його лиш нести шаблюку, а вже й стогне під тяжестю бідняка, а козаки над ним лиш сміють ся.
Але й рушниця Палієва, се не була звичайна собі стрільба. Розказують, що коли Семен спалив чорта, приступив до нього старезний дїд, білий як снїг, тай каже: »На тобі сю рушницю за те, щось убив сатану, тілько шануй її, будеш ти, каже великий лицар і побіждати мені неприятеля; будеш ти. каже, міняти ся як місяць: місяць: зостарієть ся зостарієш ся і ти; зійде молодим, будеш молодим і ти: Вертай сину на Сїч«. Сказав се дїд і Бог зна. де дїв ся, бо не про стий чоловік він був а святий Апостол. І став Семен воювати сею рушницею, і що наведе нею на ряд ворогів, то вони як полова сиплять ся.
Певна річ, що в усїх тих розказах народних нема богато правди: але то не раз так було за давних козацьких часів, що нарід з уст до уст розказував собі всїлякі подібні дива про неодного козака-запорожця. який у горячих борбах вславив ся шаленою відвагою, пекольною силою та диким завзятєм. Такі козаки-лицарі звали ся характерниками. До ряду тих народних героїв добув собі швидко приступ і С. Палїй.
На Запорожу не зажив Палїй довго. З ватагою сміливих людий іде він з Сїчи в правобічну Україну, що. як ми вже розказували через безнастанні війни майже зовсім була опустіла —— і тут починає скликати людий у козаки, задумує заснувати нову українську державу та розшириш її з часом на всю Україну. Воля, братерство і рівність мали бути підвалинами нової держави: давний козацький лад мав станути в місце пансько-шляхотського; козацька рада мала заступити польську управу.
»Братерська наша воля
без хлопа і без пана«
мала віджити знов, як про се каже Шевченко в поемі »Чернець«, де як раз співає ся про Палїя.
От і стали до Палїя напливати цілі громади народу, що терпів панщину, чи по московськім боцї, чи у Польщі. Осередком народного руху став Хвастів, і з відти запускали ся ватаги на всї сторони, та вигоняли шляхту, жидів та католицьких ксьондзів. Палїй лагодив загальне повстанє проти Польщі. І дійсно р. 1701 в купі з гетьманом Самусем запалив народний рух на Волині й Подїлю. Козаки заволоділи Бердичевом і заподїяли там різню. Відтак займили Білу Цер ков. Пани й жиди утікали громадами, хто взагалі встиг жи-ішії добути ся. А тимчасом щораз більше народу збігало ся до Палія і повстанє ширило ся сильно.