Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустріч Оленці). Мій вам низенький поклін і шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленці руку.)

О л е н к а. Добридень вам.

Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров’ячка, доброго здоров’ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Мені здається, що я слухаю найкращих дискантів у концерті у семінарії, як зачую ваш голосок.

Г о р п и н а. Та й уміє ж тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…

Г о с т р о х в о с т и й. То ще невідомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вміємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволі й свого.

О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербі груші, а на осиці кислиці.

Г о р п и н а. А це що? Це так матері? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень мені! Ще ти в моїй господі; я ще тобі втру носа…

Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корніївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнім ротом, не з пустими словами, а з словом розумним і вченим. Ви мені не йняли віри вчора ввечері, а от я і справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

О л е н к а. То ви покинете Євфросину?

Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому іншому, тільки не мені. (Бере Оленку за руку.) Я тільки вас ніколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт виніс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Які ж у неї очі! Так і печуть, так і голять, як аглицькі бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дівчиною.

О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, ніж я маю жити без вас.

О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я ніколи не була така щаслива в матері.

Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобі ще треба було в матері? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мій поріг, а вже нахваляється.

Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за поріг, та швидко зовсім винесе.

Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!

Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак і не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тільки що Євфросина, але найбагатіша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з білими стрічками, таку коафюру, що вам і не снилося ніколи.

О л е н к а. Лучче з червоними стрічками. Яка там краса в білих стрічках: і сорочка біла, і капелюх білий і стрічки білі.

Г о с т р о х в о с т и й. І ваше личко біле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

О л е н к а. Я про шовкові сукні ніколи й не думала! Вони мені ніколи й не снились!

Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золоті сережки! Я вам ушкварю такі сережки, що перед ними і Євфро-синині потемніють.

О л е н к а. Я вже звикла думати, що мені не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють і не пускають заробити…

Г о р п и н а. Як це ти говориш з матір’ю? Крутить язиком, неначе в пансійоні вчилась. Та я тобі…

О л е н к а. Е, годі, мамо!

Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе більше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корніївно! Не сердьтесь!..

Г о р п и н а. Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)

ВИХІД 5
Г о с т р о х в о с т и й і О л е н к а.

Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оці ручки щодня, щогодини!

О л е н к а. Втечу од матері, а таки буду виходити до вас. Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий. Люди гуляють в неділю, в празник, а мені нема ні празника, ні неділі.

Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселіше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на ваші брівки, на ваше личко…

О л е н к а. Як гляну я на ваші очі, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на світ божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як мені легко на душі! Я неначе вперше на віку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сієї душі, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросинині кучері! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнімає Оленку.)

ВИХІД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.