Христя давно вже витерла таз, та не хотіла нести туди, де стоїть він, до регоче Мар’я. Коли він, одівшись, пішов у горниці чаю пити, тоді тільки вона однесла його.

— От панич! От добра людина! Тільки й побалакаєш, коли він дома, — Зітхнувши, мовила Мар’я. Христя тільки скрутнула головою, не знаючи вже, що й думать про Мар’ю. Вона мерщій пішла прибрати паничеву хату.

Коли пішли з дому пан і панич, почалося щоденне порання. На Мар’ю знову насіло. Сумна, сердита, вона по десять раз приймалася за одно діло і, не доробивши, кидала його. їй усе здавалося не так, все було на заваді!

— Чи довго будеш пінити отой борщ? — скрикнула Пистина Іванівна і прийнялася сама кришити зілля, різати м’ясо.

Мар’я ходила, як сова, насуплена, мовчазна, торохтіла кочергами, мисками, горшками. Пані собі сердилась, і Христя не знала, на яку їй ступити, щоб часом не повернути того гніву на себе. Який учорашній день був для неї тихий та радісний, такий сьогодні бучливий та непривітний. Як на те, ще й діти, не помирившись іграшками, підняли крик-ревище.

— Маринко! Чого ти плачеш? — гукала з кухні пані. — Піди їх забав чимнебудь, — додала Христі.

Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало. Маринка пручалася, дряпалася, рвалася до матері у кухню.

— Не пускай її сюди! — крикнула пані.

Насилу Христя забавила Маринку, посадивши на килимі гратись цяцьками, а тут Івась розходився — веди його купатись.

— Не можна. Мама не велять, — умовляє Христя.

— Купатись! — одно репетує Івась, поки не вскочила червона, як огонь, Пистина Іванівна і не надавала ляпасів. Івась підняв ревище.

— А стидно такому великому та так кричати, — умовляла його Христя. — Он бачте, як Маринка гарно грається. От цяця баришня!

— Ця-ця… — одказала Маринка, граючи очима, і, вхопивши на оберемок завбільшки з себе куклу, почала її колихати.

Івась, червоний, як кішка, скочив до Маринки на килим і за одним махом порозкидав кукли геть по долівці. Маринка знову залементувала, а Івась одійшовши до столу, почав гикати.

— Чи ви довго мені будете кричати? — гукнула пані, виглянувши з кухні.

— Он та… лається, — одказав Івась і вказав на Христю.

Христя завмерла на місці: що, як пані справді повірять? Та й недобра ж яка дитина!

Насилу Христя утішила Івася, насилу звела його з Маринкою і трохи спочила, коли вони загралися. Потім, як у печі витопили, — треба на стіл накривати. Прийшов пан і панич — обід подавай, за столом служи: те прийми, те подай, те перемий, перетри.

Після обіду нагодовані діти замовкли, пан ліг спати; панич пішов у свою хату — зачинився. Прийшлось спершу перемитії посуду та тоді і собі за обід сісти.

За обідом Мар’я розговорилася. Розмова вертілася біля панича і хто він такий, і де служе, і який ввічливий, доступний, балакучий.

— Коли 6 трошки повніший, що б то за красивий був! — вихваляла Мар’я. — Трохи лиш чи наша пані у нього не теє… Бо як зайде за нього розмова — не нахвалиться кумом. Він хрестив Маринку… А що панянки у городі — то кожна сьогодні б пішла, аби сватав. Та ба! Ні на кого не хоче проміняти попаді. Піп у церкві вечерню служе, а він з матушкою чаї розпиває. Пройдисвіт! А все добрий чоловік, — додала Мар’я й позіхнула.

— Спати хочеться? — питає Христя.

— Аж гілля гне! Подумай: ані на волосинку не заснула. Оце зразу піду в комору та й закочу; а ти, будь ласка, попорайся за мене.

Упоравшись, Христя повела дітей у садок. Пані собі вийшла з роботою на рундук і, мугикаючи під ніс, щось плела. Швидко-швидко перебирали її тендітні пальчики якісь прутки, з-під котрих випливала дірчава стежечка, далі — кружало, далі знову стежечка. Христя здивувалася… Вона бачила, як плетуть жидівки панчохи, тільки ее не те, ее — щось інше, друге.

— Що то ви, бариня, робите? — несміло спитала вона й почервоніла. Пані, глянувши на неї, зареготалася, дзвінко, гулко так залилася… Тіло її тремтіло, личко зарум’янилося, два ряди білих зубів заблищали, а очі так і грали, так і горіли… «Та й хороша ж яка пані, як регочеться!» — подумала Христя.

— В’яжу, — одказала Пистина Іванівна. — Не бачила ніколи, що так витріщилася? Дивись.

Христя збігла до неї аж на рундук, а пані почала показувати, як в’язати.

У Христі аж в очах миготіло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко пані мідяним прутиком хапала нитку, в’язала петелечку, в ту петелечку знову втягала нитку і — не знать як — уже робилося дві петелечки. Христя аж зітхнула.

— Не поймеш?

— Ні.

— Хай колись навчишся.

День крався до вечора. Сонце повернуло геть з полудня і страшенно пекло; повітря, аж жовте, пашіло, мов з печі. У садку, в прохолоді — і то було душно-млосно. Дітвора вередувала, не гралася.

— Веди їх у хату, —  сказала Пистина Іванівна.

— Там же пан сплять, — увернула Христя.

— Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться — та іі піде на всю ніч, — зморщивши свої біляві брови, мовила пані.