Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
І задком-передком
Перед паном Хведорком.

Хе-хе-хе!

Г е р ш к о. Господін, што вам от мінє завгодно, я нікакого Хведора не знаю.

К о п а ч (грізно). Де цимбали? Грай, псявіро!

Г е р ш к о. Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.

К о п а ч (до Романа).

Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.

(До жида.) А жид пляше та нищечком: «Шляхетська натура!»

Г е р ш к о. Я вас не понімаю, говорітє сібе, сколько угодно.

К о п а ч. Хе-хе-хе! Де тобі понімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам’ять.

Г е р ш к о. Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.) Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тем до свіданья. (Іде.)

К о п а ч. Слухай, як тебе?

Г е р ш к о. Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)

К о п а ч (вслід).

Жид мудрує, як би кого надуть,
А як надує, зараз простує на другий путь.
Тим він живе, тим він і дише,
Що повсякчас векселя пише.

Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу — знаю, хто чим дише… Опит — велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську:

Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак…

Ха-ха-ха! Чув? Тепер всі пишуть: крадуть у других і видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долоні. От тілько немає часу тепер, треба деякі діла покінчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньці… не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не дає мені спокою ні вдень, ні вночі; я хочу побалакать з тобою. Не думай собі, що я так дурно по світу ходжу… ні… Та якби я хотів, то й зараз би доказав. Мені тілько засісти, то змаху напишу — що завгодно… Тілько не до того мені. Хочеш пристать до мене в компанію?

Р о м а н. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.

К о п а ч. Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?

Р о м а н. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?

К о п а ч. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай… Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.

Р о м а н. То яка-небудь комерція, чи що?

К о п а ч. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п’ятдесят, — тобі повірять, — і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.

Р о м а н. Може, фальшивих?

К о п а ч. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.

Р о м а н. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.

К о п а ч. То все нічого не доказує. Іщіте — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те вїзьми — які предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий — на запад; і посередині в землі одкопав кам’яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.

Р о м а н. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.

К о п а ч. Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п’ять, тоді тілько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велике діло!

Входять Параска і Мотря.

Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!

ЯВА V

Ті ж. Параска і Мотря.

П а р а с к а. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?

Р о м а н. Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.

К о п а ч. А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.

П а р а с к а. То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.

К о п а ч. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?

П а р а с к а. А чому ні — спочивайте з богом.

К о п а ч. Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)