С т е п а н. Ну?

О м е л ь к о. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одско-чило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни. Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували. Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.

С т е п а н. От нещастя!.. Іди ж випрягай коні.

Омелько пішов.

ЯВА II

Степан, а потім Марися.

С т е п а н (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?.. Нічого, каже, приймали гаряче. Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували,  і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю…

Входе Марися.

М а р и с я. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)

С т е п а н. Що ж йому таке?

М а р и с я. Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?

С т е п а н. Чув, Омелько розказував.

М а р и с я. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!

С т е п а н. От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.

М а р и с я. .Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш…

С т е п а н. А мати ж де?

М а р и с я. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завиїе слухали — і посварились…

С т е п а н. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?

М а р и с я. Багато говорить, я тобі послі розкажу, — а тепер іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони боже! Послі…

С т е п а н. У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й… (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.)

ЯВА III

Марися, а потім Микола і Степан

М а р и с я (одна). А, господи милосердний! Верни ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбоваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?

Входе Микола.

Ну що? Мати у вас?

М и к о л а. У нас. Батько згодилися, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться!

М а р и с я. Слава богу!

М и к о л а. Здається, і Степан приїхав?

М а р и с я. Приїхав, він у батька.

М и к о л а. То я зостанусь…

Входить Степан.

С т е п а н. Іди, Марисю, папінька тебе кличуть. А, Микола! Здрастуй.

М и к о л а (поцілувавшись). А що, як батько?

С т е п а н. Хоч і не питай!.. Змарніли зовсім.

М и к о л а. Ти ж надовго приїхав?

С т е п а н. Зовсім!

М и к о л а. От і чудесно! І який же. я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.

ЯВА IV

Входять Палажка, Гервасій і Протасій.

П а л а ж к а. Стьопа! (Обніма і цілує його.) Що? Бачив батька?

С т е п а н (зітхнувши). Бачив.

П а л а ж к а (через сльози). Як смерть… як смерть.