Г е р в а с і й. Заспокойтесь, заспокойтесь, — сльозами не поможете.
С т е п а н. Здрастуйте, Гервасій Семенович! Протасій Матвійович!
Г е р в а с і й. Здоров, козаче, здоров!
Чоломкаються.
П р о т а с і й (чоломкається). Як же служебні діла?
Г е р в а с і й (побачивши Миколу). А ти чого тут опинився?
М и к о л а. Почув, що Степан приїхав.
П а л а ж к а (до Гервасія). .Заходьте ж, Гервасій Семенович, прямо сюди.
Г е р в а с і й. Може б, попереду ви йому сказали, щоб не стривожить.
П а л а ж к а. Ну-ну, добре, я скажу. (Пішла.)
Г е р в а с і й. А що ж, Степан Мартинович, скоро столоначальником будеш?
С т е п а н. Де там! Я вже не служу, Гервасій Семенович.
Г е р в а с і й. Ну?!
С т е п а н. За штатом остався.
Г е р в а с і й. О?! Чув, чув, — мені казав Красовський, що земський суд скасували. Так ти, виходить, лишній!
І нащо тобі та служба? Чи багато ж ти там брав жалування?
С т е п а н. Два годи нічого не получав, а оце на третій, по розкладці, два з половиною у місяць назначили.
Г е р в а с і й. Два з половиною?! Господи! Здоровий, молодий чоловік два годи дурно сидить, а на третій у місяць получа два з половиною!!
П р о т а с і й. Я ще, як служив у покійного землеміра, Харитона Харитоновича Кацавейченка, він жив у Трахтомирові, на Дворянській вулиці, в будинку… дай бог пам’ять… в будинку графа…
Г е р в а с і й (маха рукою на Протасія і перебива його). Послухай мене, Степане, покинь ти думку про чиновника! Зовсім одурів старий: робітникові плате на своїх харчах тридцять рублів, а сина, замість того щоб привчать до хазяйства, віддав у службу — байди бить!.. Тепер не ті часи, з твоєю наукою далеко не заскочиш. І все то дворянство наробило. І батька треба збить, щоб він з дворянської зарубки зскочив, бо все хазяйство піде прахом, а чиновника з тебе не буде…
С т е п а н. Та я вже набив руку, Гервасій Семенович, деякі бумаги і сам умію писать…
П р о т а с і й. Покійний землемір Кацавейченко…
Г е р в а с і й (не слуха Протасія, до Степана). Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров’я, зводить готові гроші на одежу, на харчі… Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло.
С т е п а н. Та… воно… я й сам бачу тепер… я не від того… не знаю, як батько…
Г е р в а с і й. От я з ним побалакаю.
С т е п а н. Тепер не кажіть, Гервасій Степанович, бо, борони боже, ще гірше заслабне…
Г е р в а с і й. Я знаю, коли сказать, тілько не потурай батькові, не шукай дворянства, усе буде гаразд.
П а л а ж к а (з дверей). Ідіть, Гервасій Семенович!
Гервасій іде.
Зрадів старий, аж наче ожив трохи!
Гервасій і Палажка пішли.
ЯВА V
Протасій, Микола і Степан.
П р о т а с і й. Стьопа!
М и к о л а.! Ідіть, я вам розкажу.
М и к о л а і Степан беруть стільці і сідають коло Протасія. От Гервасій каже, що два з половиною мало, а як я у покійного землеміра Кацавейченка брав півтора! Правда, раз у раз в командировках, то на його харчах… Раз, знаєте, поїхали межувать землю до Губачевських-Носачів… Вони жили тоді всі вмісті у Семикратах… а батько їх, — ніхто з вас не знав батька? Він літ п’ятдесят тому як умер, не знали?.. Ні, ні, не знали… Перерізав собі горло бритвою… Він був жонатий на Свербихвостовій, — там лукава була жінка, борони боже всякого хрещеного від такої!.. Змолоду крутила хвоста з уланами… Недалеко від них стояв уланський повк, так вона одного улана… от забув, як його фамилія… на умі вертиться… так якось чи на птицю, чи на лоша скидається… так окрутила, що він покинув службу і переїхав до неї у село ніби управляющий і почав заправлять… Гі! Гі! А сам Губачевський-Носач тут же живе і нічого не каже… Заперся собі в своїм кабінеті і наче його нема… Гі! Гі!.. Так мужикам стало жаль пана, він, покійний, добрий чоловік був, і таки улан той… от забув фами-лію… обіжав їх. Застукали мужики того улана… Ксьокачевський! А бодай тебе, так-так, Ксьокачевський! Я ж кажу, що на лоша скидається, — ксьо, ксьо, Ксьокачевський! Застукали на току, зв’язали і одвели в стан! Отаке було… А під старість, як уже почало від старої Губачевської трухлявим деревом одгонить, вона добивалась від старого Губачевського-Носача любові… все співала йому: горн, гори, моя лампада… Гі! Гі! І до того його довела, що він перерізав собі горло бритвою. Так з’їхались наслідники, і треба було розмежувать землю. Кацавейченко покійний — царство йому небесне — й каже мені: бери астролябію — поїдемо! А дощ як із відра…