Охайно застелене ліжко, стіл, стільці, стелажі з книжками. Тут він прожив неповні три роки, всі оці предмети стали йому близькими, повсякденно зливаючись з його побутом. І на думку про те, що хтось інший, чужий, поселиться в ній кімнаті й користуватиметься оцими предметами,— на саму лише думку про це його здушило за горло.
Рвучко одвернувся, вийшов надвір.
Стояв ясний морозяний ранок — точнісінько такий, як на початку цієї історії. Так же чисто й червоно світило сонце на сході, ті ж високі дими тягнулися з димарів до високого неба, той же іній розпушувався на деревах, рятуючи їх од морозу. І так же само порипував під ногами сніг, плавився мільйонами вогників. Усе було таке, як і тоді, тільки він, Олександр Михайлович Костюк, був уже іншим. І тому зовсім по-іншому сприймав усе, що діялось довкола.
Сьогодні — неділя, отже, Химочка уже базарює. Ходить від рундука до рундука, вибирає, прицінюється, довго й затято торгується. Й обзиває усіх сільських жінок перекупками, спекулянтками, ворожими елементами.
— Товариша Сталіна на вас немає!
Наче він, Химочка, уособлює Радянську владу і не поступитися йому гривеником-другим — усе одно, що стріляти в наш лад.
Набивши два кошелі, підійде до рундука з вином. Хоч там і тверді ціни (торгують бессарабські колгоспники), і він не вперше п’є, однак і тут спитає, почім, наче щоразу сподівається, що вино подешевшало. Довго цідитиме з склянки вино, видушуючи з неї всі смакові якості, а на обличчі його буде написано: проходь, чого витріщився?!
І вже потім рушить з базару.
Чим ближче підходив Олександр Михайлович до базарної площі, тим густіше ставало довкола люду і тим більше він хвилювався. Боявся, що всі оці люди стануть йому на заваді, накинуться, виб’ють зброю із рук. Тому й вирішив не йти до самого базару. Химочка повертатиметься тільки цією вулицею, він його побачить ще здалеку і встигне приготуватись.
Підійшов до телеграфного стовпа, удав, що читає густо наклеєні на ньому оголошення. Їх здирали майже щоденно, і так само вперто появлялися інші. Ввіткнув перед собою ціпок, як на дуелі. Міцно, до болю в руці, стиснув обріз…
Він! Сіра смушкова шапка появилася в кінці вулиці, попливла понад головами людей. Серце гупнуло глухо й тривожно. А потім застукотіло, наче заведене. Стало важко дихати, гаряча хвиля вдарила в очі. Шапка все ближче й ближче. Висока широкоплеча постать, сіра шинеля, два великі кошелі, білі фетрові валянки, обшиті жовтою шкірою…
Серце вже не стукотить. Гупа рівно і сильно, а очі стають сухі та блискучі. Олександр Михайлович примружує повіки, лишаються тільки вузенькі, як леза ножів, щілини.
Уже добре бачить Химочку. Бачить його завжди насуплені брови, обвислий ніс, важке підборіддя. Бачить жилаві руки (Химочка ніколи не носив рукавиць), порослі густою вовчою шерстю. І важкі, до верху наповнені кошелі.
Намітив загублену кимось картоплину, що лежала за десяток кроків. І коли Химочка дійшов до тієї картоплини і наступив на неї, Олександр Михайлович висмикнув з-під поли обріз, звів курки… Той сухий металевий звук привернув увагу Химочки. Він побачив Костюка і зрозумів, що той збирається зараз зробити…
Химочка так різко крутонувся, що аж кошелі злетіли вгору. Ввібравши голову в плечі, прудко побіг в бік базару, і кошелі летіли за ним. Довга шинеля черпала полами сніг, з-під валянок вилітало ошмаття снігу. Й Олександр Михайлович, крикнувши: «Стій!»,— спустив обидва курки.
Химочка падав повільно і довго. Час немов зупинився, застиг, а жіночий пронизливий вереск, що вибухнув разом із пострілами, все лящав і лящав. Лящав так нестерпно, що Олександр Михайлович оглянувся і побачив міліціонера.
Олександр Михайлович ступив йому назустріч, простягнув непотрібний тепер уже обріз. І міліціонер, подумавши, що той цілиться в нього, вистрілив раз, вдруге, утретє…
Останнє, що побачив, помираючи, Олександр Михайлович, було високе крижане небо і примерзле до нього сонце, яке швидко згасало.
XII
Химочку ховали урочисто і пишно: з вінками, з духовим оркестром, в центрі кладовища, недалеко од входу. Олександра ж Михайловича повезли прямо із моргу в сяк-так збитій труні та й зарили над яром, аж у кінці кладовища.