— А щоб їм всячина! — нарікали козаки. — Треба буде уночі мерзнути.

— Завтра буде гаряче, аж попріємо.

Жук приказав відвести коней у ліс, щоб не зрадились чим.

Як лише на світ заноситися стало, на тім боці Дніпра настав великий рух. Орда ладилася до переправи. Над річкою заліг такий густий туман, мов хмара. Козаки привели коней і позапрягали у вози та гармати.

Тривало так довший час, поки татари перебрались на цей бік річки. Повдягались і посідали на коней. Опісля рушили в порядку поміж ліси.

Із-над річки насунула і сюди густа мряка і заступила світ божий. Тут лиш тільки видно, що від берега щось клубилось в густім тумані і розходився гамір.

"От коли б так вітрець подув, — думав собі Жук, — та годі на це довго ждати. Благослови, Боже, на велике діло, та поможи християнському мирові побідити".

Жук узяв від гармаша льонт і підпалив першу гармату. Залунав стріл і відбився могутнім гомоном по лісі.

— Ану же, хлопці, одна за другою, а потім чергою.

Настав страшний рев вісьмох гармат, котрі були з Жуком. На той гук почулись густі рушничні стріли по обох боках шляху і лісу.

Між ордою настала метушня, зойки та крики. Вони такого не прочували, а через мряку не бачили, звідкіля на них напасть іде.

Жук розпочав стрільню тоді, як послідні татарські чети на цей берег ріки виходили.

Татари розділилися на два фронти по обох краях шляху і стали відстрілюватися. Цілі хмари стріл випустили на обидва ліси, та тим вони козакам не пошкодили, бо вони ховалися за деревами. Тепер повіяв вітер від лиману і розігнав мряку. Татари побачили, що вони попали у засідку, їх взяла розпука. До Дніпра не можна було вертати, бо тут стояв Жук з гарматою.

Одна частина пішла перебоєм вперед. Ті, що позаду, кинулись на Жука, на його табір. Жук став уступати поза ліс, відстрілюючися.

Татари загадали обійти другим боком поза ліс, та тут натрапили на річку, повну води по самі береги. За табором, що вступився за ліс, вони не йшли, побоюючись нової засідки. Вони почвалували шляхом поміж лісами наперед.

Відразу замовкли гармати, лише рушничні стріли з лісів заєдно тарахкотіли.

— Дотепер все пішло добре, — каже Жук. — Тепер, хлопці, поспішаймо поза ліс щосили, може, ще їх перебіжимо. На коні!

— Не знать, що сталося з нашими у лісі? — каже Сагайдачний.

— Не турбуйся, вони вже знають, що їм робити. Козак в лісі безпечний, як у себе в хаті.

Жук погнав з кіннотою поза ліс та прийшов запізно. Вже послідні татарські чети виїздили з-поміж лісів. Зачіпати не було безпечно, бо коли би і другі, що вийшли перші на них, обернулися, то, певно, не встояли б. Гармати йшли позаду, поволі, і не зараз наспіють. За лісом татари згуртувались і подались на Інгулець. Тепер стали козаки виходити з обох лісів гуртками. Вони вели з собою пов’язаних кількох татар і багато пійманих коней.

— Добре ми дотепер справились, — каже Жук, — тепер поховаємо полеглих товаришів, ранених відішлемо на Січ і підемо услід за ордою. Забагато їх вирвалось з нашої петлі. Ми поділимось на гуртки по двісті-триста людей. Будемо шарпати татар то ззаду, то по боках. Не треба допустити до того, щоб ціла татарська навала напала на Чепеля, то може його роздавити. Трошки ми припочинемо, а опісля — в дорогу. Ти, Петре, бери перший гурток скраю і рушай у божий час та покажи, чого тебе старий Чуб навчив. Усі гуртки зійдуться над Інгульцем.

Відпочивши, рушили далі по Жуковому розпорядку. Над вечором повернули до Жука роз’їзні з вісткою, що орда перейшла Інгулець і розтаборилась по тім боці. Жодна з висланих ватаг, як опісля показалося, не вспіла догнати орди.

Вже стемніло, як козаки опинились над Інгульцем. З того боку ріки горіли густо татарські огні в таборі.

— Засвітили нам добряги, і тепер певно не заблудимо, — говорили козаки, — які вони безпечні.

Тепер Жук розділив своє військо на три часті. Одна мала остатися при ньому тут, де тепер стояла. Друга і третя мали об’їхати колесом татарський табір, перейти Інгулець і на даний знак ракетою біля Жука мали з двох боків напасти на татарський табір і вертатися на цей бік ріки. Мали вийти зараз по півночі, а до того часу спочивати.

Жук не спав ні трохи. Зараз по півночі роз’їхались. Жук підступив потихеньку над сам берег ріки і тут спрямував свої гармати на берег.

Виждали тут часок, поки вислані частини перейдуть річку. Тоді стали стріляти з гармати прямо на татарський обоз.

Кулі падали в саму середину і робили великі спустошення. Тепер замовкла гармата, а у воздух стрілила огненна ракета.

На той знак почувся могутній бойовий козацький клич. З обох боків наскочили козаки на татарський табір, і почалася страшна рукопашня.

Татари стямились і стали відбиватися щосили. Жук пустив другу ракету у воздух. Зразу блиснув огник, посипались іскорки, поки не стрілила вгору огниста куля, тягнучи за собою огненний шнурок. Це був знак завертати. Козаки завернули до річки і стали переправлятися. Татари пустилися за ними, та Жук зачав знову стріляти з гармат.