Князь добирав собі людей, де лише про них міг довідатися. Спроваджував їх до Острога і наділяв своєю княжою ласкою. Таким першим піонером української освіти був Герасим Смотрицький, шляхтич український з міста Смотрича. Він був гродським писарем у Кам’янці.
Не знаємо, де він вчився і яку мав освіту, однак то певно, що на такий уряд гродського писаря треба було мати освіту. На нього звернув князь свою увагу, і таки його до Острога стягнув, і поручив йому таке важне завдання. З пізніших письм Герасима Смотрицького бачимо, що він на той час був найгарнішим письменником і полемістом на Україні.
Ми не знаємо, який був заведений план науки в тій школі. З письма Захарії Копистенського бачимо, що вчили там, крім слов’янської мови, латинської і грецької, ще філософії, астрономії, математики і риторики. Розуміється, що теологія була тут окремим предметом науки.
Князь Костянтин змагався доповнити учительський збір поперед усього своїми людьми, яких лише міг стягнути. Відтак стягав сюди греків, виминаючи латинників, які могли б його плани ударемнити. Краще вже мали приступ представники нових релігій, як протестанти і аріяни, які так само поборювали латинську церкву.
Другою особою по Смотрицькім був о. Дем’ян Наливайко. Походив він з Гусятина, де його батько був ремісником. Батька вбив Каліновський, і тоді його три сини перебралися на Україну. Дем’ян Наливайко визначався вищою освітою і фанатичним прив’язанням до благочестя. На нього звернув особливу увагу, в часі свого побуту в Острозі, царгородський патріарх Єремія, і він наклонив князя, щоб узяв собі о. Дем’яна за свого сповідника. З тої причини о. Дем’ян мав великий вплив на князя. Цій обставині треба приписати, що козаки приятелювали з князем, а їх представник, Северин Наливайко, знаходив в Острозі безпечний захист і відпочинок.
Поволі зібрався тут значніший гурток учених, який зайнявся виданням книжок. Вікопомним ділом стало видання Біблії з передмовою Герасима Смотрицького.
Як наші кульчичане попали в Острог, то школа існувала вже 10 років. За той час вона гарно розвинулася. Приятель пізнішого гетьмана Петра Конашевича-Сагай— дачного говорить, що гетьман вчився в Острозькій школі, тоді, як там квітли науки.
Зразу тяжко було хлопцям привикнути до такого життя, але з часом вложились у форму бурсацьких і шкільних порядків і були перші між своїми товаришами. Ними піклувався князь, ректор і о. Дем’ян, який частенько брав їх до себе і навчав того, чого в школі не вчили. Щиру прихильність і батьківське серце знайшли вони ще в міщанськім домі Плескачів. Усі їх там полюбили, як рідних дітей, і не було неділі та свята, коли б їх там не прошено на обіди.
Перший раз були там на обіді, ще як Степан Жмайло пробував в Острозі. При цій нагоді могли пізнати родинне життя тих патріархальних українських міщан. Родина Плескачів жила в просторім домі при вулиці Литовській. До дому прилягав просторий огород із садом. Наліво від сіней заходилося до світлиці, де жили старі Плескачі і приймали гостей. Звідси вели двері до дальших кімнат, де жили сини і зять з дітьми. На другім боці була майстерня, а далі комори і склади шевських матеріалів. В майстерні покладено лежанки для челядників і учнів. Тут вони спали, їли і працювали. Лише в неділі і свята заходила уся челядь до світлиці й засідала до одного стола з хазяїнами. Світлиця була простора і ясна, вікнами звернена до вулиці. Велика піч з зелених кахлів, кілька скринь з усяким добром і широчезна постіль під стіною. Під образами велика лава, прикрита килимом, і стіл, прикритий білою скатертю, на якім лежало все: хліб і сіль. Попід вікна йшла довга лава. Над вікнами — полиця з приборами кухонними. Чільна стіна проти входу завішана густо образами, на яких пишалися вінки з польових і огородніх квітів, що їх святили в церкві по празниках. Перед іконою богоматері висіла срібна лампадка. В неділі і свята приносили сюди другий стіл з майстерні, бо годі було всім поміститися.
Микола Плескач, як уже вище говорилося, давав усьому порядок і наділяв усіх роботою. Коло домашнього господарства поралась Плескачиха з донькою і невісткою.
В суботу надвечір прятано в робітні, і вже аж до понеділка не було ніякої роботи.
В неділю рано всі по-празниковому одягнені йшли до церкви. Мужчини — в довгих міщанських капотах, в високих смушкових шапках, жінки — в довгих хутрах, обрамлених кращим хутром з куниць. Старий Плескач, брав із-за образа великий молитвослов і йшов попереду з жінкою; за ними поступала вся сім’я зі старшими дітьми, челядниками й учнями. Малі діти лишалися зі старою бабусею-помивачкою вдома.
В церкві ставали на призначених для себе місцях. Плескачеві, як цехмістрові шевському, належалося почесне місце і цехова свічка. Він зараз розвертав свій молитвослов і співав голосно з криласом.
В тім порядку вертали з церкви. Жінки, пороздягавшися, виймали з печі зварену ще рано страву й ставили на стіл. Тепер мали право сідати до столу челядники, учні й парубки, що доглядали коней. Дівки від корів обідали окремо. Вони мусили при обіді послугувати. Обід зачинався молитвою, котру відмовляв голосно старий Плескач. Під час обіду ніхто не говорив. Лише сьорбання й жування було чути.