— Хочеш, вашмосць, нас покинути?

— Воно так є, що з розвоєм ума мусить поступати в парі і розвій тіла. Одно другого не сміє на крок випередити. В тім разі не може бути мови про те, щоб ці два розвитки йшли в одну ногу. Як розвій тілесний припиниться, а він вже припиняється, то і душевний не зможе далі поступити. Тоді моя місія скінчена.

— Але, не дай Боже того, я би вмерла, — роби, як знаєш. Вашмосць розумний і вчений чоловік. Від завтра буде у нас кухарка.

За той час панна Зося дивилась в Петра, мов в образок. Кожне його слово захоплювало її душу. В її очах Петро виріс на великого, на мудрого й ученого. Вона його обожала.

Петро вийшов від пані вдоволений. Поставив на своєму, доп’яв того, чого хотів. Був вдоволений з своєї сили, коли таку дурну павичку потрафив нагнути до своєї волі. "Тепер всі будуть так танцювати, як я їм заграю".

Панна Зося вижидала Петра в сінях.

— Пане Конашевичу, ви вмієте чудес доказувати.

— Вельможна пані дуже розумна людина, а розумного не тяжко переконати.

"Ось та, то вже зачемеричила собі геть мною свою голівку, коли б ще тамтій павичці не прийшла охота влюбитися в мене, бо щось дуже при кінці моєї мови підсліпкувала на мене очко. Біда мені з тими бабами".

За обідом вельможна пані була для Петра дуже ласкава. Часто до нього заговорювала і припрошувала їсти, чого до тепер ніколи не було.

— Мої любенькі, — каже Петро до хлопців, — від завтра будемо їсти ми три разом окремо.

Пан Аксак подивився на жінку. Вона притакнула головою:

— Я доперва нині довідалася, що пан Конашевич також і лікар.

— Я не хочу тим моїм знанням користуватись, і я буду радий, коли про це ніхто не буде знати.

Пан Аксак не міг з дива вийти, як воно сталося. Вчора уговорював жінку на всі лади і не довів діла до путнього кінця, не покопав її упрямості. А цей чоловік доказав цього за кілька хвилин розмови.

VIII

На другий день вже стала варити кухарка. Конашевича примістили з хлопцями разом в одній кімнаті. Охмістр стався вже не потрібний і пішов на ласкавий хліб. Антошко усім услугував і приносив харч з кухні. Уся служба не могла з дива вийти, що Петро так охотно проміняв панські вибагливі страви на борщ, вареники, голубці, кашу.

Але хлопці були з цього дуже раді. Їм це подобалося, що не треба при обіді в’язатися різними церемоніями приличності, доброго виховання, про які їм морочив навчений охмістр.

Конашевич завів новий порядок вставання рано, миття, сніданку, обіду, далеких прогулянок і дбав про те, щоб хлопці сідали до їди голодні.

Життя пішло новим ладом. Вельможна пані придивлялася пильно усьому тому, заходила до їх кімнати, майже щодня міряла їх личка, чи не потовстіли, а на Петра дивилась ласкавими очима, усміхалася до нього, задержувала його руку довше в своїй. А все те з вдячності за таке щире піклування її діточками.

Петро добився у домі Аксака такого значення, що усім кермував після своєї вподоби, а ніхто цього не зміркував. Це завважала у першу чергу прислуга, а при тім усі підсудки та урядники канцелярії. Він був для всіх повагою і тепер, коли його значення через службу й урядників рознеслось по городі, стали всі забігати у нього ласки. До нього стали заходити люде з різними справами та просити, щоб за їх діло поперед поговорив з паном суддею. Через це Конашевич знайомився з різними людьми і багато людям помагав, особливо київським міщанам. Імення Конашевича стало звісне в цілому Києві. Його звали прямо: козаком Петром.

Дізнався про те і о. архімандрит і дуже з того зрадів. Конашевич мусив йому оповісти, яким чином виробив собі значення і заволодів Аксаками так непомітно, що вони самі цього не помітили.

— Славно, мій дорогий земляче, хай тобі Господь благословить. Я дуже радий, я прямо гордий з цього. Галичина стає сіллю українського народу. Тепер ти сам зрозумів, чого я тебе у Аксака поставив учителем. Тепер ти зможеш приєднати його, прив’язати кріпко до церкви і до народу. Він має між православними вельможами велике значення, і за ним піде багато других, котрим благочестя байдуже і вже одною ногою ступили за римську межу. Тепер ми їх, певно, з блудної стежки завернемо. Держи Аксака кріпко. Та хоч би між цими панами не було великих ревнителів, то вони нам допоможуть матеріально, дадуть гроші на наші цілі, а у Варшаві на сеймі за нами постоять. Вони не від одної біди та пониження заслонять нас своєю повагою сенатора. А подумай, якими вийдуть Аксакові сини, котрих ти вчиш. За приміром Аксака підуть інші, прийматимуть за вчителів наших православних людей, тоді на єзуїтський ліцей жоден православний вельможа не подивиться. А як ми матимемо свою добру школу, виховаємо своїх вчителів, тоді, може, нам поталанить позасновувати свої православні ліцеї. Тепер ти розумієш мою ціль, мою ідею, тож помагай мені.

Конашевич, запевнивши своє становисько в Аксаків, ішов сміливіше до наміченої цілі, а іменно – перетягти Аксаків від панів до народу, а так само його дітей виховати на вірних синів свого народу.