Про УКРЛІТ.ORG

Басаврюк ХХ

C. 8

Білий Дмитро Дмитрович

Твори Білого
Скачати текст твору: txt (540 КБ) pdf (384 КБ)

Calibri

-A A A+

Майже всі вікна були побиті, зламані двері валялися на сходинках перед парадним входом між двома облупленими кам’яними левами.

Ми спішилися і, залишивши Бучму з кіньми, обережно, тримаючи напоготові зброю, зайшли до палацу. Там панувала тиша і замогильний холод. Меблі були потрощені, на підлозі валялися книги й уламки посуду. З прострілених та подряпаних портретів на стінах на нас пихато поглядали пишні дами та кавалери. В кутах висіли довгі прядива павутиння. Шпалери давно вже втратили первісні кольори та візерунки і стали сіро-зеленими, покрилися широкими плямами цвілі.

Ми проходили з кімнати до кімнати, і повз нас пропливали картини якогось божевільного погрому. У великій залі лежав рознесений на дрібні уламки рояль. В бібліотеці вся підлога була засипана книгами з перегорнутих шаф.

Скоріше за все, палац громили кілька разів. Спочатку, мабуть, це були місцеві селяни, як у ті роки по всій Україні. Потім захожі червоні, потім білі, потім якийсь отаман без певного кольору, — мало хто міг рознести цей приречений уламок минулого світу!

Порадившись, ми вирішили трохи відпочити в палаці. На випадок, якщо доведеться боронитися від раптового нападу, вікна в залі позакладали цеглою, яка повивалювалася з колишньої стайні. Сухомлин встановив свого "льюїса" напроти дверей. Заморених коней завели в сусідню велику кімнату. Спали по черзі. Першими завалилися Сухомлин і Зозуля. Бучма прийнявся смажити над розпаленим у комині вогнем підстрілених диких голубів. Незважаючи на нелюдську втому, спати мені не хотілося. Я намагався зосередитися і зрозуміти, — що відбувалося з нами останні дні? Щось підказувало мені — ключ до таємниці знаходиться в цьому палаці. При світлі згасаючого дня я вирішив ще раз пройтися його порожніми кімнатами.

За кілька десятків верст йшла велика війна. Сотні тисяч вояків сходилися в останніх атаках, гармати рвали картеччю наступаючі лави кінноти, гинули армії і держави, а ми раптом випали з цієї всесвітньої бійні, щоб поодинці загинути від таємничої сили, що причаїлася в цих лісах.

Мої кроки глухо лунали в порожніх кімнатах. Я дивився на пошматовані портрети колишніх володарів цього колись розкішного палацу. Згадалася Сербія, похмурі легенди, які оточували ледь не кожен замок країни, де кров завжди цінувалася менше, ніж свята вода.

Я завжди вірив у долю, в призначення, яке тяжіє над людиною. Чому я досі залишився в живих, будучи вже шість років у запеклій світовій різанині? Я спробував згадати інших, набагато дужчих за мене, більш розумних і сміливих, щасливих і славних. Скільки з них могли ще жити, творити, любити…Чому не я, а вони гниють зараз в могилах під Белградом, Кам’янцем, Замостям?

Невже мені треба було пройти в житті такий шлях, щоб опинитися в таємничому палаці в середині волинських лісів в самий розпал війни за мою державу? Для чого? Щоб зрозуміти старанно приховану стільки років таємницю?

Я відігнав ці думки. Часу на них не було. Я уважно дивився навколо. Все, що можна було пограбувати, було пограбоване. Все, що могло бути потрощеним, — потрощено. Велика бібліотека відносно вцілила. На книгах під шаром пилу ще можна було побачити відбитки брудних підошов. Деякий час я перебирав пожовклі томи. Володар книгозбірні був освіченою людиною — мені потрапляли книги з історії, філософії, дослідження з окультних наук німецькою, французькою, англійською та латинською мовами.

Чорна, біла магія, обряди розенкрейцерів і тамплієрів, містичні одкровення пророків XIX сторіччя. Видно було, що ці книги читали дуже уважно, багато рядків господар підкреслював, на полях рясніли чисельні помітки.

"Ну ось, тепер залишилося знайти хімічну лабораторію доктора Франкенштейна", — подумав я. Куди подівалися господарі? Скільки їх було? Втекли за кордон? Були вбиті? Чи залишилися якісь документи ?

Від книгозбірні вів короткий прохід до невеликої кімнати з комином, яка вочевидь слугувала господарю за кабінет. Масивний стіл з червоного дерева був розтрощений на уламки, — на підлозі валялися якісь папери. Я подивився на них — рахунки за проданий ліс, списки найманих робітників та інші господарські записи. Секретер був також поламаний, стіна над комином була сильно побита, немовби по ній гатили ломом. Я досить уважно обшукав цей кабінет — ніяких свідоцтв. Все, що могло хоч в якійсь мірі розповісти про господарів палацу, було відсутнім. Жодних особистих листів, щоденників, родинних альбомів, фотографій. Нічого.

Відповідь приходила сама собою — господарі чкурнули подалі від революції і всі речі вивезли з собою, а навколишній розгардіяш навели грабіжники, шукаючи обов’язкові заховані панські скарби. Я вже зібрався йти, коли звернув увагу на занадто товстий шар попелу в комині — машинально я тицьнув туди уламком ніжки від стільця. Він вперся в щось тверде, і я викотив з отвору обгорілий людський череп.

9 (Таємнича знахідка)

Я обережно взяв череп. Кістка потилиці була рознесена вщент, як від удару тяжкою палицею або пострілу через рот. Декілька хвилин я дивився в порожні впадини, немовби чекаючи, що зараз почую про трагедію, яка відбулася колись у цьому кабінеті. Хто це був? Якщо господар, — то кому знадобилися його особисті документи ? Один з грабіжників, який не зміг поділити здобич? Яку здобич, якщо господарі все встигли вивезти ?

Білий Д. Д. Басаврюк ХХ // Літературно-мистецький альманах "Кальміюс". - №2 (6), 1999.; №3-4 (7-8), 1999.
 
 
вгору