Хотів поцілувати, але вона встигла відхилитись. Обличчя їй зашарілося.

— Ой, що ти… Прошу, заспокойся.

Чамхаб підвівся й почав ходити по кімнаті, засунувши руки в кишені штанів. Дівчина трохи злякано стежила за ним поглядом, просила заспокоїтись і сісти.

— Хіба можна бути спокійним коло тебе? — Якось наче аж сердито поглянув на неї. Ех, схопити б її на руки…

— А скільки продовжуватиметься ця процедура? — спитала, виходячи на веранду.

— Що? — стрепенувся Чамхаб. — А… не знаю.

Постояли на веранді, дослухаючись до шелесту листя.

— Ну, добре, — порушила мовчанку Анжела. — Я туди подзвоню. І обов’язково зустріну, коли ти виходитимеш.

Зненацька обхопив її голову долонями. Дівчина не встигла й скрикнути, як він поцілував її в губи.

II

Після гіпнотичного сеансу Чамхабові наділи на голову щось справді схоже на срібного павука — мнемоскоп. Напівлежачи в спеціально пристосованому для нього ліжку, космонавт знову переживав свою останню подорож. Пам’ять розгортала дивовижно чіткі картини — усе було, як наяву. Хоча й не зовсім: пережиті сцени й ситуації з’являлися водночас. В коротку мить вміщалися яскраво висвітлені події одного дня чи цілого місяця — в залежності від того, яка була насиченість фактами. Політ «Енея» продовжувався майже десять років, а електронний «павук» знімав карби пам’яті всього за кілька годин. Правда, мнемоскоп старанно «просівав» здобуту інформацію, й на магнітну котушку осідало тільки суттєве.

Звичайно, Чамхаб нічого цього не відчував. Як тільки апарат ввімкнули, він одразу ж усвідомив себе на космічному кораблі. Сидів за великим сегментом пульта керування, невідривно дивлячись на матовий екран.

Далеке чуже сонце вже показувало свій диск. В його промінні можна помітити окремі пилинки — планетна сім’я. З кожним днем і сонце, і планети більшають, ростуть.

Астрофізик їв показує фотографії системи, зроблені крізь різні фільтри, повідомляє параметри, дає характеристики:

— Зірка — півтори сонячні маси, чотирнадцять планет, розміри їх підлягають закономірності, відкритій у нас[2]. Орбіти майже не виходять з площини екліптики.

— Астероїди? Комети?

— Не помічено. — їв розводить руками, ніби пробачається, що в цій планетній системі немає ні астероїдів, ні комет.

Бортінженер Фамен усміхається:

— Значить, не було запроектовано.

Чамхаб просить його сісти до комп’ютера і визначити режим гальмування.

На четвертій (1,3 маси Землі) спектографи зафіксували хлорофіл, лінії якого відсутні в спектрах решти планет.

— Здається, вона має велику кількість зеленої маси, — каже Ів.

Чамхаб у захопленні:

— Зелена маса? Це ж ліси і луки! Давайте так і назвемо її: Зелена!

Ів і Фамен погодились. Було вирішено вийти на мінімальну орбіту навколо Зеленої, щоб вивчити її детальніше.

Знову перевантаження, Чамхабові здається, що весь він налитий оловом, важко ворухнути навіть пальцем. Зникло. І те саме тіло стало легким, як пушинка.

Безперервні, невтомні спостереження, накопичення й аналіз матеріалу. Так, Зелена має біосферу! Та ще й багатющу: густі ліси, безкінечні луки. Коли б тут ще були гори, моря й океани, — Зелена відрізнялася б від Землі лише розмірами. Але жодного, бодай невеличкого водного басейну тут немає. Суцільний всепланетний материк, втушкований зеленою ковдрою навіть на полюсах. Певно, всю вологу тримають у собі рослини.

— Якщо тут не було первісного океану… — з жалем почав астрофізик, зітхнув і замовк.

— То що?— не втерпів Чамхаб. — Не могли з’явитися й розумні істоти?

— Авжеж, — знизав плечима Ів. — Про них не може бути й мови, ми навряд чи зустрінемо тут навіть тварин. В кожному разі, спостережні дані не дають для цього ніяких підстав.

— Про це ще рано говорити, — заперечив Чамхаб.

— Але ж не помічено жодного стада, жодного табуна.

— Це ще нічого не доводить. Удень вони можуть ховатися в лісах, а пасуться вночі, — звідки ми знаємо?

— А слідів цивілізації — ніякісіньких, це вже точно, — обізвався Фамен.

— І це передчасний висновок, — не згодився Чамхаб. — Давайте, друзі, повторимо увесь комплекс досліджень…

Знову нарада біля пульта.

— Отже, дослідження проведено чотири рази, — Чамхаб міркував уголос. — І, як ви знаєте…

— Тепер і в тебе немає сумніву, — перебив Ів.

— Сумніви ще є, — твердо сказав Чамхаб, — але я вважаю, що на орбіті ми зробили все, що могли.

— Це так, — погодився Ів. — Біосфера Зеленої досліджена по всіх аспектах. Дальше перебування…

— От і я так думаю. Пора здійснити наступний етап нашої експедиції… Щодо місця посадки. Твоя пропозиція, Ів?

— На екваторі, в зоні лісу. Оптимальні умови для вивчення планети. Адже ліси переважають.

— А ти як гадаєш, Фамен?

— Полюс. Чи північний, чи південний — однаково. Полярні області — океан луків…

— Це все крайнощі, — розважливо сказав Чамхаб. — Місце посадки треба визначити з урахуванням багатьох факторів. Динаміка атмосферних процесів, температура, типовість зони дослідження, радіація…