Малював венерійський Бідструп гілочкою на якихось блідо-жовтих плитках, які віялом розкладав перед Петром. Через кілька днів ці плитки зайняли майже всю підлогу в його покої.
Показав венерієць і загони нападників, що, зігнувшись, кидались із списами на щити. І за кожним таким загоном була якась головата, дуже головата істота. Вона не могла навіть стояти на своїх тонюсіньких коротких ніжках, а сиділа на плечах воїна. Хто вони такі, оті Головаті? Ворожі воїни із списами такі самі, як оці з трубками, а Головаті різко відрізняються. Хто ж вони? Петро вказував на них, і венерієць малював ще й ще і все однаково, а хіба це могло розкрити таємницю?
Тільки згодом, пройшовши кілька сот кілометрів по Країні Щитів, побачивши її німий народ, Яворович зміг скласти уявлення про неї. До речі, його страшенно дивувала таємнича система сигналізації, за допомогою якої передавалася звістка про його прибуття. Тільки він (у супроводі кількох воїнів) підходив до міста, жителі висипали навстріч і, звичайно, показували спину. І це при тому, що ніяких апаратів, дротів, кабеля — не було. Взагалі, як переконався Яворович, венерійці не знали металів і не користувалися ними. Петро не мав сумніву, що під оцими чудернацькими містечками, попід синіми лісами є багаті поклади різноманітних металів, але не дивувався, що венерійці не користуються ними. Метали їм просто не потрібні, принаймні на цьому етапі розвитку.
Клімат цього поясу теплий, і природа — щедра трудівниця — дає все необхідне для життя: харч, будівельні матеріали, сировину для тканин. Плоди (а їх хто зна й скільки гатунків!) не потребують ніякої обробки — досить простягнути руку і зірвати з дерева чи з куща. При обробці такого будівельного матеріалу, як гнучкі дерева, які до того ж виділяють густу клейку масу, венерійці користуються невеликим набором кам’яного інструменту. Ну, а тчуть, певне, вручну, можливо, застосовуючи дерев’яні пристрої, — цього Яворович не бачив. Навіть малюють вони рослинним соком! Освітлення жител, як виявилось, теж природне: стіни покривають якимось люмінесцентним матеріалом.
А з воєнного погляду, то це просто щастя, що тут невідомі метали! Дальність польоту і пробивна сила стріл із бронзовими гостряками, певне, збільшилися б у кілька разів, з’явилися б мечі, кинджали, шаблі… А там дійшло б і до вогнепальної зброї…
Але чого вони воюють? На це запитання Петро не швидко одержав відповідь. Може, за плодоносні ліси і гаї? Так вони рівномірно вкривають увесь суходіл. Тут навіть обміну ніякого нема, засоби до життя є скрізь, буквально на кожному кроці! Проте Країну Щитів оточують Списи, і на багатьох плитках Яворович бачив зображення сутичок, великих битв і баталій. Очевидно, війна ведеться уже давно, може протягом життя кількох поколінь. Не втерпів Петро. На одній такій плитці розмашисто поставив знак запитання. Венерієць деякий час дивився на цю закарлючку, потім відклав плитку і взявся черкати на іншій.
Довелося витратити чимало зусиль, набратися великого терпіння, щоб таки вияснити обстановку.
Венеру заселяє багато народів: Сини Риби, Нащадки Тигра, Гілки Дерева, Діти Грому і багато інших. Особливе місце займають Головаті, їхню територію венерієць оточує на плитці клубками хмар, і Яворович припустив, що це гірська, Захмарна Країна. І ось Головаті якось підкорили собі всі племена і народи, за винятком Синів Риби. В кожного підкореного вони знищили на голові волосся — цих Петро назвав Голомозими, хоча це слово май трохи інший відтінок. На голови тут взагалі нічого не одягають, а раз нема навіть волосся — значить голомозі. Як же Головаті підкорили племена, поневолили їх, не маючи ніякої зброї? Петро малював Головатих із списами — венерієць стирав списи, малював їх з трубками — той витирав і трубки. В тоненьких руках Головатих не було нічогісінько, проте величезні загони підкорених ішли туди, куди вказували ці кволі руки. А йшли вони штурмувати Країну Щитів, бо вона, мабуть (як подумав Яворович), не давала данини Головатим і взагалі була в них більмом на оці. Сини Риби мужньо захищалися, не скорилися й тепер. І хоч війна часто завдавала і завдає їм відчутних ударів, хоч багато воїнів поверталося в рідні селища не з щитами, а на щитах,— вони не показують ворогові спини.
Дізнався Яворович, що й його були порахували за одного з Головатих і почастували отруйною стрілою. Тільки могутній Петрів організм зміг перебороти отруту. Головатий сконав би і від меншої дози. І от коли Петро вийшов із склепу, куди Сини Риби кладуть знищених ворогів, — усі були вражені. Тоді й вирішили вступити в переговори з несподіваним гостем. І який же був радий Яворович, що йому не довелося застосувати своєї страхітливої зброї проти цих волелюбних венерійців, що він не пролив їхньої крові, не спопелив їхніх щитів, які захищають волю!
За допомогою малюнків йому розповіли про один з епізодів цієї безконечної війни. Мабуть, це трапилося не дуже давно, і Сини Риби пишалися своєю перемогою. Раптовим нападом вони прогнали Голомозих і оточили одного з Головатих, їхні стріли не поціляли в нього, бо воїни чомусь не визирали із-за щитів, хоч Головатий, здається, спокійно сидів на плечах Голомозого, звісивши руки й ноги. Щільне коло щитів звужувалось доти, доки той не зміг ворухнутися поміж ними. Тоді із-за щита знялася рука одного із Синів Риби і дзьобнула Головатого стрілою в тім’я. Той упав мертвий. Тактика цього бою здивувала Петра. Сини Риби явно боялися навіть зиркнути на Головатого, вони увесь час ховалися за своїми щитами. А той був зовсім без зброї і загинув від одної стріли… Чому ж такий страх?