Тоді отож, узявши дозвіл і розпорядження від властей Охридського міста, православні християни відійшли разом із тим єпископом за тілом, а дійшовши, за належним звичаєм, перш ніж діяти, помолилися. Тоді взяли мощі з гробу й поклали їх на утвореному одрі. Але — о чудеса! Коли оглядали тіло, шукаючи посічених ран, то рани були зцілені й позаростали, і не було вже знайти, що тіло сікли, кололи й пробивали, а лишилися тільки малі якісь знаки, де він був пробитий і посічений. Од ран же цих — о дивні діла твої, господи, і чи є слово, яким можна восхвалити чудеса твої! — миро пахуче витекло і всіх сповнило приємним запахом та радістю, аж не знали всі, якими вустами і славословленнями прославити бога, що уславив свого святого, як почати і воздати подякою за таку благодать і дар того, хто дарував їм блаженного й освяченого Варлаама. Але як уміли, так богові належне славослов’я сотворили. Тоді ото прийшли болящі й одержимі всілякими недугами та стражданнями, в ім’я святого торкалися й помазувалися миром, відтак вертали здоров’я і звільнялись од недуг та страждань і, ніби ратники, були звільнені від насилля й полону диявольського з цих бід та страждань — цього досягали, торкаючись тіла блаженного, і відсилались у свободу здоров’я, приймаючи кожен зцілення своєму недугу; і було, видно здоров’ятворне джерело, яке виходило від мертвих і голих кісток; і дарував він, животворящий, страдникам утіху та здоров’я. Хто ж бо не подивується і не прославить бога, дивного у святих своїх, що таку силу дає угодникам своїм, адже і після смерті більше, ніж при здоров’ї життя цього, мають владу чудо творити, виганяти бісів, недуги лікувати, болящих зціляти і збавляти від бід та всіляких напастей! Слава, владико, твоїй невимовній премудрості й силі! Слава таїнству смерті й твоєму розп’яттю! Слава хресту і безчестю твоєму! Слава воскресінню і славі твоїй, що хрестом і насильництвом смерті нас прославляєш і від лукавого віку цього в царство небесне переносиш! Хай буде слава нині, і завжди, і вовіки віків! Амінь.
Отак, духовно торжествуючи, ті хрестоносні люди взяли Варлаама в Охридське місто й поклали в церкві охридської архієпископії, де він постійно зцілює і дарує благодать тим, котрі благодаті шукають.
Коли, може, вважаєте, що це, розказане мною, зваба, підіть до Охридського міста, тоді повірите і звіститеся, що це не байки — мною оповіджене. Коли ж у мандрівку не хочете йти, а тримаєтеся своїх батьківських місць, ділом віру покажіть, наслідуйте добродійності, життю, подвигу і вінцю Варлаамовому, і ви цю благодать дістанете з неба, чого, господи, вам хочу побажати. Амінь.
ПРИМІТКИ
Іван Вишевськнй писав свої твори українською літературною мовою свого часу, шо її ми тепер називаємо книжною українською; трапляються в тексті місця (напр., опис нападу латинців на Афон, новела про Варлаама) написані старослов’янською мовою. При перекладі на сучасну українську літературну мову перекладач намагався по змозі залишати ту частину лексики І. Вишенського, яка йде від зв’язку з розмовною живою мовою народу. Незмінним лишається написання історичних реалій, географічних назв, назв національностей. Цитати з Біблії, по можливості, звірено за українським перекладом книги (це зазначено в примітках), а ті з них, що в тексті повторюються, подаються без посилань. До нашого видання ввійшли всі, відомі на сьогодні, твори полеміста.
КНИЖКА
"Книжка" — це збірка послань І. Вишенського, складена ним самим. Дослідники вважають, що її побудовано за зразком так званої "Книжиці", яка вийшла в Острозі 1598 р. і також складалася з десяти розділів, мала передмову та оглав. Свою "Книжку" І. Вишенський послав на Україну з Афону не раніше 1599 р. і не пізніше 1601 р., розраховуючи, що її читатимуть на братських зібраннях. Львівські братчики не видали цієї книги, мабуть, з огляду на можливі переслідування з боку влади, а може, через те, що не поділяли крайніх, аскетичних поглядів автора.
ГЛАВА 1
І. Франко вважав, що "Викриття диявола-світодержця" написано на поч. 80-х рр. XVI ст. А. Кримський висловив припущення, що твір написано в 1599-1600 р. як вступну главу "Книжки". На нашу [Валерій Шевчук] думку, цей твір написано раніше, але при переписуванні до нього вносилися доповнення й корективи.
ГЛАВА 2
"Послання князю Острозькому" було створено в кінці 1598 р. або ж у 1599 р. після того, як І. Вишенський прочитав "Апокрисис" Христофора Філарета — відповідь на трактат П. Скарги "Синод Брестський" (1597). "Апокрисис" вийшов спершу польською мовою в кінці 1597 р. у Кракові, а близько 1599 р. в перекладі на книжну українську мову. Одне з цих видань потрапило на Афон.
ГЛАВА 3
"Пораду" написано І. Вишенським після прийняття єпископами унії 1596 р., очевидно, в самому кінці XVI ст. І. Франко вважав апологію чернецтва у "Пораді" за введене у твір самостійне художнє тіло. І. Єрьомін не поділяє цієї думки.
ГЛАВА 4
Цей твір має ще назву "Писання до всіх взагалі, що живуть у Лядській землі", написано його до Брестської унії 1596 р. І. Франко висунув гіпотезу, що цей твір — відповідь на лист-скаргу львівських братчиків на львівського єпископа Г. Балабана, надісланий 7 вересня 1592 р. до патріарха Єремії; деякі позиції листа братчиків і "Писання" І. Вишенського справді подібні.