20 Предвступний договір, заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західноукраїнською Народньою Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю, такого змісту:

"1) Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу а Українською Народньою Республікою — значить, заявляє свій намір перестати істнувати, як окрема держава, а натомісць увійти з усею своєю теріторіею й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку.

2) Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українською Народньою Республікою — значить: заявляє свій намір приняти всю теріторію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку.

3) Правительства обох Республік уважають себе зв’язаними повищими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби можливо в найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю.

4) Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інстітуціями та культурними й соціальними ріжницями окремішности життя на своїй теріторії й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістав теріторіяльну автономію, котрої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними законодатними й правительственними державними орґанами обох Республік. Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав.

5) Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих ориґіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т. є. Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки.

Директорія Української Народньої Республіки: В. Винниченко, П. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, Отаман Укр. Респ. військ.

Повновласники Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки: Д-р Льонгин Цегельський, Д-р Дмитро Левицький".

21 В кінці жовтня сього року в Парижських ґазетах з’явився отвертий лист бувшого секретаря Гетьмана Скоропадського, бувшого маленького поліційного урядовця за часів Тимчасового Правительства, Моркотуна. В цьому листі Моркотун оголошує деякі цікаві й ніким не спростовані дані про "Головного Отамана" С. Петлюру. Насамперед, ми довідуємось, що "соціальдемократ" С. Петлюра був одночасно членом масонської ложи, під головуванням "шефа" сеї ложи… Моркотуна, поліційного дрібненького урядовця й секретаря Скоропадського; що С.Петлюра "на колінах" приймав присягу на вірність "братам" Моркотунам; що шеф Моркотун давав накази С. Петлюрі явитись туди-то й зробити те-то, коли цей був уже "Головним Отаманом" і членом Директорії; що колись на Інстітутській Nr. 12 С. Петлюрі брати масони давали якісь гроші, зв’язані з Францією; що С. Петлюра запевняв своїх Моркотунів у тому, що він — не сепаратист, а вірний друг Росії, на підставі чого Моркотун запевняв у цьому самому В. Шульгина (руського чорносотенця, відомого україножера); що С. Петлюра за свої вчинки проти масонських приписів і дісціпліни виганяється з ложи "Ґрос-майстром" її… Моркотуном. І, нарешті, з того ж листа довідуємось, що С. Петлюра знав, де ховався П. Скоропадський, але не посмів того одкрити, бо йому було це заборонено "ґрос-майстром" ложи Моркотуном.

Це все такі серйозні закиди, що С. Петлюра повинен би на них так чи инакше відповісти. Тим часом з його боку досі (січень 1920 р.) ніякого заперечення цього листа немає.

22 З перших днів повстання функціонувала у Вінниці Тимчасова Рада Завідуючих державними справами без виразних конституційних прав і обов’язків; це був примітивний дорадчий орґан Директорії в усіх справах державно-адміністраційного життя. З виїздом Директорії з Вінниці Тимчасова Рада Завідуючих автоматично припинила свою діяльність.

В Київі аж до приїзду Директорії та призначення першої Ради Народніх Міністрів адміністраційну власть виконував Революційний Комітет у складі чотирнадцяти Комісарів.

Перший склад Комітету був такий: М. Авдієнко, В. Чеховський, А. Пісоцький, В. Висоцький, М. Ґалаґан, Н. Загородній, М. Марченко (більшість у. с-д.-незалежники).

З моментом вступу в Київ Республіканської Армії вся повнота адміністраційної та військової влади перейшла до отамана Осадного Корпусу Коновальця.

Наказом Директорії У. Н. Р. від 26 грудня 1919 р., ч. 1 призначена була перша Рада Народніх Міністрів у такім складі:

1) Голова Ради Народніх Міністрів і Міністр Закордонних Справ — В. Чеховський (укр. с.-д.); 2) Міністр Внутрішніх Справ — О. Мицюк (укр. с.-р.); 3) Міністр Земельних Справ — М. Шаповал (укр. с.-р.); 4) Міністр Мистецтва — Д. Антонович (укр. с.-д.); 5) Міністр Морських Справ — М. Білінський (укр. с.-с.); 6) Міністр Народнього Здоровля — Б. Матюшенко (укр. с.-д.); 7) Міністр Пошт і Телеґрафів — І. Штефан (укр. с.-р.); 8) Міністр Продовольчих Справ — Б. Мартос (укр. с.-д.); 9) Міністр Торгу й Промисловости — С. Остапенко (укр. с.-р.); 10) В. о. Міністра Військових Справ — О. Осецький (укр. с.-с.); 11) В. о. Міністра Народньої Освіти — П. Холодний (укр. с.-ф.); 12) В. о. Міністра Юстиції — С. Шелухин (укр. с.-ф.); 13) В. о. Міністра Фінансів — В. Мазуренко (укр. с.-д.); 14) В. о. Міністра Праці — Л. Михайлів (укр. с.-д.); 15) Керуючий Міністерством Шляхів — П. Пилипчук (укр. с.-с.); 16) Керуючий Управлінням Культів при Міністерстві Народньої Освіти — І. Липа; 17) Державний Контрольор — Л.Симонів (укр. с.-с.); 18) Т. в. о. Державного Секретаря — І. Сніжко.