Але Росія й Україна дадуть також силу й європейському Капіталові. Скріпляючи одне одного, вони в той же час зміцняють боротьбу між собою.
Торгові зносини-не є кінець війни контрреволюції з соціалізмом. Це тільки инча фаза її. Капітал не дасться легко повалити себе. Боротьба має бути велика й тяжка.
І ще багато великих соціальних подій чекає на стару Европу, ще багато крови проллє Капітал, ще багато життя задушить у своїх передсмертних обіймах, поки упаде в цій ґіґантській і фатальній для його боротьбі.
Доля України тісно зв’язана з долею революції в Росії й в Европі. Історія відродження й визволення українського народу ще ховає в собі багато труднощів, загроз і боротьби.
Ми стоїмо на порозі нової доби в нашій історії. Три роки революції, три роки науки вогнем і мечем викували в українських працюючих мас міцну зброю й соціальної, й національної свідомости. Які б ще фази цієї доби ні були попереду, українська трудова нація цієї своєї, загартованої в стражданнях зброї не випустить.
І раніще чи пізніще та українська державність, яка властива природі нашої робітничої нації, державність, яка має, як держава, як орґан клясового примусу й утиску, зникнути й перетворитися в громаду працюючих, соціально-рівних, творчих і вільних людей, — неминуче мусить бути і буде.
Відень, 25-І-1920.
К і н е ц ь
1 ”Старший” по великости, але „меньчий” в родині слав’янства.
2 „Робітнича Газета” почала свій вихід, маючи в касі 300 карбованців, а видання одного числа коштувало біля 3000. І розрахунок справдився, — ґазета через пару тижнів мала до 30.000 читачів і ні копійки боргу. На цьому, між инчим, стали спекулювати ріжні, великі й малі автори, випускаючи в сотнях тисяч примірників свої необроблені, необдумані, на швидку, для „грубого гроша” змадиковані книжечки.
3 Персональний склад Військового Ґенерального Комітету був такий: від У. Ц. Ради — заступник голови Ц. Ради В. Винниченко, від фронту й тилу: військовий лікарь І. Луценко, військовий урядовець С. Петлюра, полковник Павленко, авіатор Полозов, матрос Письмений, ґенерал Іванов, військовий урядовець Горемика, поручик Чернявський, рядовик Ровинський, прапорщик Певний, полковник Капкан, підпоручик Міхновський, прапорщик Селецький, рядовий Граждан, підполковник Поплавко, прапорщик Потішко.
4 Була така смішна постанова комітета об’єднаних громадських орґанізацій м. Київа. — Автор.
5 Поручик Лєпарський, очевидно, мав на думці втягти київський ґарнізон у сутичку з Військовим З’їздом і таким способом ліквідувати це нове злочинство українців. Для того він після одного з засідань З’їзду вночі сповістив коменданта київської округи, що український Військовий З’їзд виніс тайну постанову захопити всі державні інстітуції в місті й зробити переворот. Комендант не одважився без докладної перевірки вжити рішучих заходів. А перевірка виявила безсумнівну провокацію п. Лєпарського.
6 Потім, на жаль, і в большевиків показав свбе „мозговик”, як побачимо далі.
7 Проф. М. Грушевський у своїй брошурі про революцію на Вкраїні 1917 року називав „Товариство Українських Поступовців” єдиним політичним представником України. Це дивна помилка. Адже проф. М. Грушевський, бувши головою з’їзду „туповців”, міг бачити і міг знати, що в „Туп”-і не брали участи ні соціальдемократи, ні соц.-революціонери.
8 Під той час до Партії У. С. Р. не належав, але вступив у неї потім.
9 У. с-ф. = Партія „Українських соціалістів-федералістів” переіменована на останньому своєму з’їзді з партії „Укр. Поступовців”. — Автор.
10 Для зрозуміння деяких дальших моментів, мушу тут згадати про один характерний інціндент, в якому участь ворожих до українства „темних” і схованих сил дуже помітна.
В Петрограді під час перебування там делеґації до мене приходили за інформаціями кореспонденти ріжних ґазет. Вважаючи пропаґанду й вияснення суті українського руху обов’язком кожного українця на всякому місці, я приймав цих людей і давав їм інтерв’ю. Між инчим прийшов і кореспондент великої бульварної французської Газети „L’іntransigeant”. Я з ним розмовляв, як і з усіма инчими, нічого не підозріваючи. А треба зауважити, що Антанта дивилась і тоді без усякої прихильности на український рух, уважаючи його „німецьким витвором” і шкодливим для справи війни. Особливо ж і тоді гарячу ворожість виявляла Франція, представники якої тоді в Петрограді називали нас „якимись скаженими” (fous). І от, на моє диво, кореспондент цієї ґазети вклав мені в уста те, чого я ніяк не міг сказати, а саме ніби в Центральній Раді є значна ґрупа ґерманофілів, чи навіть, ніби більша частина Ц. Ради є ґерманофільська. Або кореспондент щось перекрутив по нерозумінню або.., — що мені здається найбільш правдоподібним, — він навмисне перекрутив, що в практиці бульварних ґазет трапляється на кожному кроці. Крім того, мені думається, тут було не без інспірації й порозуміння з буржуазними й реакційними руськими діячами, — це їм улекшувало зламати з нами угоду.