Розуміється, це льокайська наївність польська буржуазія й шляхта мусить іменно так робити, бо така акція необхідно випливає з її клясової, імперіалістичної природи й інтересів. Вона, коли б і хотіла, не могла би инакше робити, не змінивши всієї природи своєї.
І ця сама політика була би й тоді, коли б здійснилися мрії деяких польських, українських і антантських реакціонерів: за допомогою Польщи "увільнити" Україну аж по Київ або й далі. Польська шляхта "увільнила" б її не для українців, а для себе й для тих кляс на Україні, які соціально-рідні їй. А цим самим українська національність була би упосліжена й пригноблена.
Такий закон соціально й національно-історичних умов, у яких перебувала українська нація.
Отже з цього ясно, що чим "лівіший" буде соціально-політичний режим на Україні, тим більше він буде сприятливий для національного відродженая нашого народу. Що повніще буде соціальне визволення, то необхідно тягтиме з собою й повне національне визволення.
І з цього погляду ясно, що з усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніще може забезпечити національне відродження нашого народу режим національно-української радянської соціалістичної влади.
З тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не нац.-українського характеру, безперечно найбільш сприятливий для українського відродження є все ж таки режим радянської соціалістичної влади.
Бо природа сеї влади, її соціальна суть і завдання необхідно й неминуче ведуть її до найбільшого національного розневолення. Як влада кляс експлуататорських, паразітарних мусить національно поневолювати для можливости поневолити соціально, так влада кляс експлуатованих, працюючих мусить національно визволяти, мусить сприяти й допомагати цьому визволенню, коли хоче найповніше визволити соціально.
І ми бачимо, як ця соціальна необхідність штовхала й штовхає далі руських соціалістів по шляху активности в національному питанню. І що далі буде йти розвиток соціалістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніще вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національному питанню стане виразніщою для всякого послідовного, активного комуніста всякої національности, навіть бувшої пануючої.
Революція на Вкраїні, так само як і в Росії, та чи инча доля її залежить у великій мірі від революції на Заході Европи. І з цілковитою певностю можна сказати, що доля відродження й визволення української нації залежить від всесвітньої боротьби соціалізма з капіталізмом.
Чотирьохлітня нечувано-жорстока й загубна для світового господарства війна, розхитаний економичний стан кожної країни, знищення колосальної кількости цінностей, маса страждання, хвороб, зруйнованого життя, все це викликало серед європейського пролетаріату глибоку свідомість ненормальности й злочинности сістеми капіталістичного устрою сучасного громадянства.
Російська робітниче-селянська революція великим досвідом своїм дала наочну лекцію реального здійснювання соціальних завдань пролетаріату. Перейдена Совітською Росією велитенська праця над руйнацією панування старого громадянства й творенням нового, праця в тяжких, неприродних умовах, у стані постійної війни, залізної блокади, внутрішніх вибухів контрреволюції, в умовах зруйнованого війною й царизмом господарства, серед вікової темноти, несвідомости й забитости мас, ця праця переведена з таким успіхом, з такими наслідками дала Европі воістину приклад соціального чуда, яке підносить захватом революційні живі елементи й холодить передсмертною трівогою елементи паразітарні, злочинні, гнилі.
Російська революція дала європейському соціалізмові нові методи, засоби, вона влила живої, повної болю й радости крови в недокровну практику другого Інтернаціоналу, вона затягнену серпанком опортунізму переспективу соціалізму зірвала й показала світові реальні, трудні, але великі, ваблячі, сояшні шляхи до нового життя.
Буржуазна, імперіалістична Европа всякими способами силкувалася задушити російську революцію, вона наклепами, брехнями, галасом хотіла сховати від свого пролетаріату те чудо, яке творили в Росії й на Україні працюючі кляси, й одвернути його природне бажання стати на той же шлях.
Але не вдалося зломати чудодійної, велитенської сили робітництва, яке одбило всі напади внутрішньої й зовнішньої контрреволюції й, виставивши два міліони червоних баґнетів, готово грудьми зустріти нові напади свого ворога, Капітала.
І Капітал уже хитнувся. Уже є зневірря в свої сили, в свою мілітарну перемогу.
Залізна лоґіка природи Капітала вимагає від його миру з Совітською Росією. Капітал мусить торгувати, мусить бути в неперестанному рухові, в вічному перемоганню самого себе, в безупинному пожиранню надвартости. Совітська Росія й Україна, спустошені, винищені, порожні на продукти індустрії, мусять дати необмежений простір для акції Капіталу, мусять скріпити його силу, а так само мусять дати йому живучої води своїх сирівців.
І через це Капітал Европи рішив вступити в инчу боротьбу з Соціалістичною Росією й Україною. Він знає, що торгові зносини, ухвалені Антантою з Росією, зміцнять силу соціалістичної революції. Антантський товар надасть великої сили Совітській владі.